Ми одружилися десь півроку назад. Жити я переїхала до чоловіка, в село з великого міста. У нього великий будинок. Красота! Все було б добре, якби...
У його батьків теж великий будинок, город, робити не переробиш. Але його мамі було нудно, чи вона хотіла жити і нашим життям, я не знаю. Але ходила вона до нас по 5, а то і 6 раз на день.
Спочатку я спокійно до цього ставилася, адже мама чоловіка, повагу потрібно проявляти. Але коли я зрозуміла, що це реально заважає мені жити, це стало нервyвати. Тільки снідати сядемо, бачу по двору вона йде, мене вже починає тіпати. Прийде сяде і каже: “Ти будеш щось робити, я просто посиджу». І сидить мовчки спостерігає. Не дуже приємно, коли хтось стежить за тобою.
А приходити вона могла в будь-який час доби, так як чоловік чомусь дав їй ключі. Тільки відпочити ляжу, чую у дворі її голос, кличе мене. Ми з чоловіком навіть не можемо наодинці залишитися, раптом мама його раптово прийде. Сиджу ввечері, телевізор дивлюся, чую в городі гримить щось, вийшла, а там свекруха вже город копає. З одного боку допомога, а з іншого боку, не просив ніхто, та й телевізор вже не подивишся, незручно якось.
До смішного доходить, коли ми кудись їдемо на машині. Не встигнемо відїхати, починаються дзвінки на телефон мало не щогодини. Контролює де ми, з якою швидкістю їдемо, чи пристебнули ми ремені безпеки і чи не сильно дме у вікно. Я звичайно намагаюся тримати себе в руках, але часто погано виходить і висловлюю чоловікові, що набридло жити під вічним контролем, але чоловік мені просто говорить, щоб я не звертала уваги. Як їй сказати, що син дорослий чоловік і сам може про себе подбати. Сподіваюся що цей дурдом скоро припиниться.
