Ми попросили маму, щоб вона з нашим сином все літо побула, відправили їх на дачу. Пройшло лише пів літа, а мама телефонує і каже, що у неї справи термінові з'явилися і що вона не зобов'язана сидіти з
– Вже пів літа я з онуком на дачі просиділа! – розповідає 57-річна Наталія Олександрівна. – Все, насиділась, втомилася. У суботу
я зателефонувала дочці, кажу – знаєте що, дорогі мої, пора і честь знати. Завтра забирайте дитину. У мене вже купа справ
накопичилася в місті. А вона мені заявляє – ми розраховували, що ти, мовляв, до вересня з Андрійком посидиш, ми ж на роботі.
У дочки Наталії Олександрівни, Вероніки, квартира в кредиті, вони з чоловіком багато працюють. Зарплату Вероніки – вона трохи
менше – повністю відносять в банк, на зарплату чоловіка живуть утрьох, тому не шикують.
Їх синові Андрію майже сім, в цьому вересні він йде в школу. На перший шкільний тиждень Вероніка бере на роботі відпустку, потім
відкриється група продовженого дня, і Андрійко до вечора буде там.
Вероніка сподівається, що вечорами зможе забирати сина сама – точно так само, як забирала з садка. До першого вересня все готове:
новенький ранець, зошити з ручками, костюм з форменого жилеткою, фізкультурна форма.
І тільки Вероніка заспокоїлася, що все начебто владналося, як несподівано бабуся почала говорити, що у неї справи і сидіти з внуком
їй ніколи. Забирайте, мовляв, дитину, у мене справи, я втомилася і взагалі, нікому нічим не зобов’язана.
– Я вам і так добре допомогла, скажіть спасибі! – каже Наталія Олександрівна дочці. – А тепер мені ніколи. Мені треба сходити
субсидію продовжити, постригтися, до лікаря записатися вже, нарешті. Квартиру привести в порядок, зробити генеральне прибирання,
вікна помити, штори випрати. З дитиною все це робити проблематично!
– Мамо, ну почекай трохи, – благає Вероніка. – Потім зробиш все, що треба. Субсидію продовжити я тобі допоможу, в інтернеті подамо
заяву. До лікаря пізніше сходиш. Ти мене теж зрозумій, мені що, зараз дитину на роботу з собою брати? Хто мені дозволить?
– Так це ваша дитина – і ваші турботи! – стоїть на своєму бабуся. – Я сиділа, поки могла, зараз – все! Більше не можу! Придумуйте
щось ще! Наймайте няню, відпрошуйтеся, нехай чоловік твій відпустку бере. Це ваші проблеми!
Бабуся уперлася і на поступки не йде.
– Ну як так можна? Адже ми розраховували, що дитина у нас до вересня влаштована, а тут! Няню, каже, наймайте! Наче знайти няню –
це справа одного дня! Відпрошуйтеся! Відпроситися на годину можна, але не на пів літа.
За словами Вероніки, це дуже в маминому репертуарі – пообіцяти, і в підсумку все одно відмовити. Подібне вже було: мама
погоджувалася посидіти з онуком, і навіть сиділа, а потім під кінець викидала щось подібне.
Вероніка серйозно ображена на матір – вона вважає, що так не робиться. Ну так, з одного боку, бабуся сидіти з онуком не зобов’язана.
Але мама ж погодилася!
– Звичайно, ми щось придумаємо! – каже Вероніка. – Але з мамою я тепер взагалі не хочу мати ніяких справ. Ні на кого, крім себе,
сподіватися не можна.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
