Ми з чоловіком дуже пізно стали батьками, я частенько соромилася навіть з коляскою ходити, а потім звикла і стала тихенько радіти своєму щастю. Син швидко виріс, ми йому нічого не шкодували. Коли Мико
Ми з чоловіком стали батьками в досить пізньому віці, так вийшло, сина я народила вже й віці.
Але ми жили в достатку, тому дали, все що можна лише найкраще своїй дитині, адже розуміли в пізньому віці цінність батьківства.
Освіту син теж отримав дуже хорошу в престижному навчальному закладі.
Микола навчався дуже добре, наука давалася йому якось легко. Нашого сина любили і поважали там усі, а педагоги пророкували йому
дуже гарне майбутнє, студенти поважали і він мав авторитет серед них.
Якось так швидко промайнули ці 5 років навчання. Микола наш виріс, змужнів, став розумним та поміркованим чоловіком.
І в кінці навчання йому в університеті запропонували поїхати на рік на практику в Англію. При хороших результатах йому там обіцяли
престижну і високооплачувану роботу.
Як же я тоді раділа, я передати не можу словами всій стан.
Ми з чоловіком дуже пишалися Миколою і були щасливі, що в нього так складається доля. Вже мріяли, що він там одружиться, буде у
нього гарна та заможна дружина.
Микола поїхав.
Ми з чоловіком намагалися якомога частіше спілкуватися з нашим сином, щоб бути в курсі його справ, і про себе трішки, звичайно,
розповідали.
Після 6-ти місяців за кордоном, керівництво компанії затвердило його на подальшу співпрацю, йому оплачували житло, він розвивався
ще й добрі гроші отримував в цей час від компанії.
На нашу превелику радість наш Микола дуже добре подружився з дочкою власника фірми. Вони разом працювали і багато часу
проводили в компанії разом. Все складалося якнайкраще. Наші мрії потихеньку перетворювалися в реальність, а ми з чоловіком дуже
раділи вдома. Я літала, як на крилах. Кожна мама мене зрозуміє, коли тебе переповнює щира радість, що небо послало твоїй дитині
таку щасливу долю. Що ще потрібно для батьків?
Ще через місяць, наш Микола приїхав несподівано до нас у відрядження. Радості нашій не було меж.
Я накрила святковий стіл. Ми разом, як раніше, повечеряли в теплій домашній обстановці. Поговорили про все. Дізналися про намір
Миколи зробити пропозицію своїй дівчині вийти заміж. Тій самій, про яку ми мріяли.
Але радість була недовгою. Після вечері, Микола вирішив зустрітися зі своїми друзями. Я не хотіла цієї зустрічі. Неначе відчувала
неприємності. Але таких змін я не очікувала.
Увечері наш синок повернувся в гарному настрої. Але я щось недобре передчувала. Кілька днів поспіль він йшов з самого ранку і
повертався пізно ввечері. Я просила пояснити, в чому справа, але Микола тільки посміхався і говорив, що знайшов своє втрачене
щастя.
В один з таких вечорів, пролунав телефонний дзвінок, і наш син радісно повідомив, що через п’ять хвилин познайомить нас з
нареченою. Відкривши двері, на порозі ми побачили Ірину. Здавалося, що хвилина мовчання, повисла в повітрі, тривала нескінченно.
Господи! Ну, за що нам це? Микола познайомився з Іриною ще, будучи студентом. Ця дівчинка молодша за нього на п’ять років. Росла в
неблагополучній сім’ї. Тоді ми з великим зусиллям закінчили їх дружбу. Нам з чоловіком довелося добре поговорити з її батьком, щоб
вони переїхали. А синові сказали, що Ірина, як тільки побачила кращу перспективу, так і забула про нього, для неї наші гроші
виявилися важливішими, адже вона спокійно взяла запропоновану нами суму і дуже швидко погодилася забути про нашого сина.
Відтоді ми її не бачили, а зараз вона знову з’явилася в нашому житті. Так, це схоже на дешевий мелодраматичний фільм. Але у мене
син один і я все зроблю заради його щастя!
І ось, пройшло стільки років, а вони знову разом. І, як я зрозуміла, все дуже серйозно. На наші вмовляння одуматися і повертатися в
Англію наш син відмовляв. В результаті ми посперечалися. Микола наш пішов. Два тижні з ним не було зв’язку.
Вчора ми нарешті зателефонували. Мій син сказав, що ми повинні змиритися з його рішенням, що він вибирає свою дівчину, а не наші
мрії про його світле майбутнє.
Ми з чоловіком повірити не можемо в те, що сталося. Ще вчора син мав найкраще майбутнє, про яке лише мріяти можна, а тепер він
залишився ні з чим. Для нас це справжнє найбільше розчарування в житті. Порадьте, що я маю робити, бо душа матері все ніяк
заспокоїтися не може.
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – freepik
