Ми живемо в квартирі, яка дісталася чоловікові від тітки ще задовго до нашого шлюбу. Тепер чоловік вважає, що якщо він забезпечив нашу сім'ю житлом, то більше нічого робити не треба. На мені тримаєтьс
Світлана не звикла сидіти без діла – весь день вона на ногах і в русі. Тільки одну справу вирішить – з’являється інша. На ній
тримається все: і будинок, і двоє синів, і забезпечення сім’ї. Весь день вона як білка в колесі, відпрацювавши з дев’ятої до
вісімнадцятої в своєму офісі, Світлана біжить забирати дітей з садка, потім поспішає з ними додому, але паралельно заходить в
магазин за продуктами.
А далі починається «друга зміна»: потрібно всіх нагодувати, приготувати їжу на завтра, розвантажити-завантажити пралку, підібрати
одяг, випрасувати, прибрати, постелити ліжко, допомогти дітям помитися й укласти їх, нарешті, спати, попередньо почитавши книжку…
Відпочивати ніколи… Сама Світлана лягає пізніше за інших в родині, і раніше всіх встає. Вранці треба привести себе в порядок,
приготувати сніданок, всіх підняти, умити, нагодувати, зібрати і відвести в садок. Та ще й не запізнитися на роботу, останнім часом у
них в компанії з цим строго.
При цьому Світлана зовсім не мати-одиначка: у неї є чоловік. Чоловік Світлани по господарству не робить нічого, з дітьми не
займається, працює добу через троє, заробляє собі на прокорм, а в побуті і в власному будинку відчуває себе повністю безпорадним.
– Свєта! Свєт! А де мені взяти сорочку? – озирається він на всі боки, як ніби перший раз потрапив в цю квартиру. – А шкарпетки мої не
бачила? А гребінець куди поділа? А поїсти у нас щось є?
Навіть якщо в холодильнику стоїть готова їжа, взяти її без дружини він теж не може. Йому треба все розігріти, покласти в тарілку і
подати, причому, не забути прибори.
Працює Ігор не щодня, а в ті дні, коли він вдома – спить до обіду, потім напівлежить на дивані з ноутом, і навіть погуляти з родиною в
вихідний його доводиться практично тягти. Гуляє так, як ніби послугу робить – бурчить, зіпсує настрій всім, і при першій нагоді, втече на
рідній диван до мерехтливого екрану гаджета.
– Не розумію, Світлано, навіщо ти його терпиш? – якось запитала її одна знайома. – Дивлюся на ваші відносини і не розумію! Ні
допомоги від нього, ні доброго слова, ні участі, ні грошей. Розлучатися з таким чоловіком треба…
– Розлучатися не можна, – зітхнувши, відповіла Світлана. – Нам йти нікуди, ми ж в його квартирі живемо…
– Зрозуміло! Квартира його, значить? – зміненим тоном шанобливо простягнула знайома.
– Так. Дошлюбна. Дісталася йому від бездітної родички, давно, до нашого весілля ще…
– Зрозуміло. Ну, квартира – це велика справа. Тоді добре ще. Тоді не баласт…
Але залишилася вона, все таки, при своїй думці – такий поділ обов’язків у родині не є справедливим, навіть за умови, що «в його
квартирі живемо»?
Це нормально, що чоловік має забезпечувати дружину і дітей, в тому числі і житлом. Але це зовсім не означає, що на цьому його
обов’язки закінчуються. Хіба не так?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело
