Мій чоловік був недобрим, нічого не хотів робити, а я ходила на роботу, ще й усі домашні справи були на мені. В 52 роки, я вирішила, що з мене досить, і подала на розлучення.
Мені вже 52 роки, здавалося б вік вже не молодий, і я змогла зітхнути вже спокійніше, і відчути себе щасливою людиною тільки після
розлучення зі своїм колишнім чоловіком.
Справа в тому, що моя мама відноситься до тих жінок, які все намагаються тягнути на собі: вона заробляла завжди більше мого
батька, сама відводила і забирала з садка нас з братами, готувала, прала, і прибирала, виконувала всю домашню роботу одна. Батько
в нас був радше просто про людське око: він, складалося таке враження, жив собі своїм життям, часто через це змінював місце роботи і в домашніх справах ніякої участі не брав.
Надивившись на такий приклад сімейного побуту, я спочатку думала, що ніколи не стану такою, як моя мати. І шукала собі в чоловіки
хорошу та порядну людину. Але мій чоловік, який колись був дбайливим, працьовитим і турботливим, за 20 років шлюбу дуже сильно
змінився. Звичайно, це сталося не в один день, а поступово, і тому я нічого не змогла з цим вдіяти.
В останні роки нашого шлюбу Євген став нагадувати мені мого батька, який також просиджував штани на дивані цілими днями, і чекав, коли дружина все зробить за нього.
У нас двоє дітей, і тому чоловік до останнього моменту не вірив в те, що я вирішу з ним розлучитися. Євген думав, що я вже стара для
таких рішень у сімейному житті, думав, що я вже ніколи нікуди від нього не підую.
Сподівався, що мене поруч з ним будуть утримувати якісь заборони, що я буду боятися, а що скажуть люди, мої знайомі, родичі, як колись це було з моєю мамою.
Але, незважаючи на вмовляння дітей, знайомих і родичів, я все-таки зважилася на те, щоб ось так серйозно змінити своє життя, і пішла від нього.
Я з’їхала з його квартири і подала на розлучення. Скинула зі своїх плечей дорослу людину, за якою я доглядала так багато років, і
стала жити в своє задоволення. Спочатку я сумнівалася в правильності свого рішення, і було важко починати в моєму віці життя з нуля,
але я впоралася. Поступово обзавелася подругами, стала більше заробляти, і навіть стала зустрічатися з одним чоловіком. Загалом, я
ніби разом з тим нещасливим шлюбом скинула з себе років двадцять, і стала знову молодою і радісною жінкою, яка просто так посміхається, йдучи по життю.
Син з дочкою спочатку ображалися, і відмовлялися зі мною розмовляти, але потім вони самі помітили, як я «розцвіла», і пробачили
мене за все. Вони самі визнали, що розлучення пішло мені на користь, і що зараз я виглядаю значно краще, ніж було до цього.
Колишній чоловік без мене теж не сумує – привів додому якусь пані, на 8 років молодшої за себе, і тепер навіть одружитися з нею збирається.
Здавалося б – все повинні бути задоволені та щасливі, але ж ні: родичі на мене розсердилися за те, що я порушила звичний уклад
життя в нашій родині, і добровільно стала «розлученою». Спочатку вони передбачали мені не дуже гарне майбутнє – говорили, що я
ще дуже пошкодую про свій вчинок, бо без чоловіка жінці важко жити, а коли побачили, що у мене все складається чудово – стали
звинувачувати в тому, що я думаю про себе лише, а не про сім’ю і дітей, і тепер повчають мене при кожному зручному випадку. Кажуть,
що я подаю поганий приклад своїм дітям і племінникам. На їхню думку, краще б я жила як «нормальна жінка», нехай навіть і була б при цьому нещаслива у шлюбі, ніж така ганьба.
А мені здається, погляди моїх рідних сильно застаріли, і моє особисте життя ніяк до них не відноситься. Прикро, що вони всі
налаштувалися проти мене. А що я можу зробити?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – bn.ua
