Михайло приїхав в село до батьків за грошима. Вони склали доволі немалу суму синові на квартиру. Але грошима Михайло вирішив розпорядитися по-іншому: купив дорогу каблучку, решту грошей витратив на ши
– Михайлику, яка у тебе красива наречена, – промовила Валентина Семенівна, розглядаючи фотографію на телефоні.
– Красива, справжня аристократка, корінна міщанка. Так, мені дуже пощастило! – похвалився хлопець.
– Так хіба в цьому справа, – не зрозуміла жінка, – адже неважливо, де людина народилася, головне, щоб була хорошою, з
правильними поглядами на життя, вчинками.
– Ой, мамо, – махнув на неї рукою син, – які цінності, кому ти потрібен, якщо народився не зрозуміло де.
– Але ти ж потрібен своїй «корінній міщанці», – заперечила мати, – хоча сам з села.
Михайло промовчав, він і не повідомляв Анні, де живуть його батьки. Хоча вона дуже хотіла з ними познайомитися. Але хлопець
соромився цього місця, воно здавалося йому якимось убогим, чи що.
Так, він здобув вищу освіту, влаштувався на хорошу роботу. Тепер ось зібрався квартиру купувати, правда, в кредит, і на початковий
внесок йому батьки накопичили.
Вони ще працюють і пенсію отримують. Хоча самі собі у всьому відмовляють. Навіть шпалери вже років 10 не змінювали. Спочатку
його вчили, утримували, тепер ось квартиру хочуть йому допомогти купити. Власне за грошима Михайло і приїхав до батьків на
вихідних.
– Михайле, ви тільки з весіллям не тягніть, якщо так довго зустрічаєтеся. Ти нас з батьком б хоч з нареченою познайомив, – промовила
Валентина Семенівна і ще раз глянула на фотографію. – Красива! Ось родичі зрадіють, коли на весіллі її побачать. Правда,
пощастило тобі, Михайлику, з нареченою!
Син знову скривився, яке весілля, які діти, які родичі. Якщо він і буде одружуватися з Анною, то явно не буде запрошувати всіх тіточок і
дядечків. Навіщо?
Щоб вони його тільки зганьбили перед елітною ріднею. Ну ні! Свого шансу він не упустить. Батько у Анни – велика «шишка» в одному
провідному холдингу. От би йому туди пробратися.
– Синку, ти про що думаєш? – запитала мати. – Ось гроші, тримай. Ми з батьком спеціально збирали, щоб тобі квартиру допомогти
купити.
Тепер Михайло не кривився, він схопив протягнутий згорток і швидко перерахував купюри.
– Малувато, – простягнув він, – мені не потягнути такі витрати на кредит.
– Не переживай, ми тобі допоможемо, ти ж у нас єдиний, – швидко заспокоїла його Валентина Семенівна, – тільки приїжджай частіше.
Михайло кивнув, а в голові його вже дозрів план.
– Ну, гаразд, мамо, – швидко промовив він, – я поїду, а то Анна, напевно, чекає.
Михайло швидко схопив згорток з грошима і попрямував до виходу. Валентині Семенівні залишилося лише витерти самотню
сльозинку, що скотилася з її очей. Любила вона свого сина, всім серцем любила. І розуміла, що забагато йому дозволяла. Але нічого не
могла з цим вдіяти, все життя все для нього, він один у них з батьком…
А хлопець щасливий і задоволений собою і своїм планом мчав на зустріч до своєї любові. Спочатку він заїхав в ювелірний, купив
каблучку, щоб зробити дівчині пропозицію. І гроші, які дала мати, він збирався пустити зовсім не на перший внесок, як говорив, а на
шикарне весілля. Адже іншого Анна і не оцінить…
Дівчина вже чекала свого коханого. Він дістав каблучку і зробив пропозицію. Анна відповіла згодою.
– А коли ти познайомиш мене зі своїми батьками? – запитала дівчина.
– Анно, я не хотів тобі казати… – Михайло кілька хвилин почекав, потім продовжив. – У мене давно немає батьків…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
