Минулого тижня до мого чоловіка заїжджав друг, ми в нього на весіллі гуляли 18 років тому. Він одружувався тоді на жінці, яка чекала дитину, очі були у нього такі сумні. Ми думали вони швидко розлучат
– До мого чоловіка минулого тижня старий друг заїжджав, – розповіла мені моя сестра. – Проїздом був якраз у столиці і нас вирішив
провідати разом. Цілих 18 років тому ми ще з чоловіком у нього на весіллі гуляли. Чесно кажучи, думала я тоді, що цей шлюб
ненадовго: одружилися вони, адже наречена вже чекала дитину. Весілля грали вони при надії, і наречений якось зовсім без ентузіазму
виглядав вже на реєстрації, особливого щастя чи радості в його очах я не побачила. Видно було, що хлопця переконали йти під вінець.
Але ось, прожили вони разом вже так багато років, хороша сім’я, син студент, квартиру купили вони чималу, машину дорогу. А на
початку літа розлучилися. Як сніг на голову це було для їх рідних та близьких людей.
– Ну що, буває таке. Вісімнадцять років – це чималий час. Можливо, шлюб вичерпав себе, або щось сталося у них за цей час.
– Та не в тому річ! Він тут розговорився у нас, відверто розповідав про своє життя. Каже, з дружиною ми чужі люди, абсолютно різні, як
були з самого початку, так і залишилися через стільки багато років. Одружився я, каже, тільки заради дитини тоді, і всі ці роки жив
заради нього зі своєю дружиною. Тому що, як не крути, дитині потрібен рідний батько поруч, і не приходящий, а справжній. Все життя,
мовляв, планував – син виросте, і я з сім’ї піду. І рівно за місяць до вісімнадцятиріччя подав на розлучення.
– Та вже, продуманий друг твого чоловіка. Це він вісімнадцять років жив і чекав, коли син відсвяткує повноліття? Що ж раніше якось не
пішов, якщо вже з дружиною так погано було?
– Ага, я теж запитала. А він – мовляв, а який сенс був одружитися тоді на ній через дитину, щоб через два-три-п’ять років піти все одно?
Так тільки гірше буде для всіх, та й для дитини також. Ні, каже, я, коли одружився, вже знав, що дитину повинен виростити разом з його
матір’ю. І виростив до кінця, у всьому його підтримував і допомагав їм. Не знаю, правильно це чи ні. Але батько він відмінний, звичайно.
Сином все дитинство займався посилено. У походи водив, всьому вчив, часу не шкодував. А тепер син, каже, дорослий, більше я
нікому нічого не винен, можу і для себе трохи пожити, аджеще маю час. Квартиру залишив дружині і синові, машину забрав лише собі,
правда. У сорок років, каже, життя тільки починається.
Мене він так вразив, що я навіть зараз сиджу і думаю про нього, правильно він вчинив, як чоловік, що залишив свою сім’ю, чи ні?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – pixabay
