Моя мама вже старенька, в селі живе одна, тата не стало. Скільки себе пам'ятаю, вони важко працювали в селі, відкладали для мене кожну копійку. А цього літа мама лежала в стаціонарі, ми з чоловіком за
Мої батьки все життя жили в селі, мама важко працювала, тато теж все життя крім свого колгоспу нічого не бачив.
Я у них одна донька, хоча но той час в селі, це була рідкість, бо в сім’ях було багато діток, та через важку працю більше діток у моєї
мами не було.
Все, що я пам’ятаю зі свого дитинства, що батьки дійсно постійно багато працювали, відкладали гроші на моє майбутнє.
Я поїхала навчатися в місто, там вийшла заміж, в мене тут сім’я. Житло у мого чоловіка було до одруження, а потім ще й батьки мені
дали гроші і ми продали квартиру чоловіка, доклали цю суму і купили трикімнатну квартиру.
З чоловіком мені дуже пощастило, він хороша та порядна людина. Ми дуже часто приїжджали до моїх батьків зі своїми двома дітьми:
сином та донькою, які дуже любили своїх дідуся та бабусю.
Роки минали, наші діти росли, а батьки старіли, але все ще тримали велике господарство.
Згодом тата не стало і щовихідних ми відкладали усі свої справи і їхали до мами, адже вона сумувала одна. Я усе допомагала в хаті, а
чоловік мій працював з мамою по господарству. Діти підросли і теж залюбки допомагали вже старенькій бабусі.
Я весь час вмовляла маму продати господарство, адже їй було важко, я пояснювала, що ми вже забезпечені люди, у нас все є для
нормального життя, звала її до себе, адже діти наші навчалися, і одна кімната була вільною завжди, в ній спокійно могла жити мама.
Та мама не хотіла, до останнього вона на своєму стояла, вона звикла до села, до роботи і навіть чути не хотіла про те, в чому я її
переконувала.
А якось мама захворіла, лежала в стаціонарі майже два тижні. Ми з чоловіком приїхали до мами, я щодня їздила до неї, а чоловік тим
часом продав все господарство, ми вирішили, що заберемо її до себе, адже у нас робота там і сидіти з мамою в селі ми не можемо,
адже нам все потрібно залишити і повністю перелаштувати своє життя.
Ми цього не стали робити, адже наші діти теж потребують нашої допомоги, вони хоч і виросли, але ще зовсім не самостійні.
Коли ми маму виписали додому, по дорозі, коли ми їхали в авто, я все мамі пояснила, спокійно розказала, що свиней, качок і курей,
чоловік продав, городину зберуть сусіди, а ми заберемо маму в місто.
Чоловік моїй мамі пообіцяв, що хату її ми продавати не будемо, поки мама буде з нами, щоб могли приїжджати в село разом і вона
могла побути в своїй хатині, адже ми розуміли на скільки вона дорога їй.
Мама ніби зрозуміла мене, адже сама вона вже не могла працювати.
Ми приїхали в місто, їй у нас ніби добре, адже в нас гарні умови, я смачно готую, але радості в маминих очах я не бачу, лише смуток.
Мама у нас на очах швидко старіє. Неохоче розмовляє, а якщо й говорить, то лише про своє село, хату, сусідів, лише й мови про те.
Я не знаю, що мені робити. Я не можу кинути все і сидіти в селі, адже в мене сім’я, а мама без своєї маленької батьківщини теж не
може. Як правильно вчинити нне знаю я. Можливо, мені хтось щось підкаже, адже дуже шкода маму!
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне – pexels.
