Моя мама жодного разу за 16 років не була у мене в гостях. Живе вона в селі за 70 кілометрів від нас, могла б запросто приїхати, але свекруха не вважає за потрібне, щоб вона приходила до нас в гості.
Мені 37 років, і лише кілька місяців тому ми з чоловіком нарешті переселилися в свою квартиру. А до того, 16 років ми прожили в
квартирі його мами разом з нею. Звичайно, це не найкращий варіант, але іншого вибору у мене просто не було.
В двокімнатній квартирі моєї свекрухи народилося і двоє наших дітей. Місця було дуже мало, знімати квартиру ми не могли собі
дозволити. Я родом з села, приїхала в обласний центр вчитися в університет, тут і познайомилася з Олегом. Він був старшим за мене
на два роки. Пів року ми зустрічалися, а потім Олег зробив мені пропозицію.
Після весілля, яке було у нас доволі скромним, ми оселилися в квартирі свекрухи. Тетяна Іванівна навіть не розглядала іншого
варіанту, що її єдиний син може жити не з нею. А я погодилася, бо інших варіантів не мала. Я тоді просто не розуміла, які бувають люди
і що мене чекає.
Сказати, що моя свекруха – специфічна людина, це нічого не сказати. Наприклад, у неї було доволі не жіноче захоплення – риболовля.
Все б нічого, людина відпочиває собі, до того ж, інколи рибу додому приносить. Але я ніяк не могла звикнути до того, що наживку вона
ставила в холодильник поряд з їжею. Часто вона забувала про своїх черв’ячків і запах був колосальний. Чіпати їх без дозволу свекрухи
було заборонено.
Взагалі, я старалася заходити на кухню, коли свекрухи не було вдома, або вона вже спала. Готувати свою їжу мені теж не можна було,
меню складала Тетяна Іванівна. Я намагалася більше часу бути на вулиці, а коли приходила додому, закривалася в кімнаті. Гірше було
з дітьми, вони хотіли бігати по всій квартирі, а я потім вислуховувала від свекрухи, що не вмію виховувати дітей.
Ще один випадок, який я теж не можу забути, хоча пройшло вже багато часу. Ми жили на четвертому поверсі п’ятиповерхівки. Ліфту у
нас не було, я тоді якраз народила першого сина, і щоб не тягатися з дитячим візочком, інколи я залишала його на першому поверсі.
Одного разу візочок хтось вкрав. Звичайно, я була дуже засмучена, бо дитині нещодавно лише минув рік.
Так от, мама чоловіка заборонила купувати новий візочок, мовляв, сама винна – не припильнувала. Відтоді я була змушена завжди
носити дитину на руках. Коли через вісім років я народила другого сина, то я вже колясочку по кілька разів на день сама носила на
четвертий поверх, щоб знову не повторилася та ситуація.
Моя мама жодного разу за 16 років не була у мене в гостях. Живе вона в селі за 70 кілометрів від нас, могла б запросто приїхати, але
свекруха не вважає за потрібне, щоб вона приходила до нас в гості. Коли мама приїжджала, привозила продукти, ми зустрічалися або
на лавочці під під’їздом, або йшли в якесь недороге кафе.
Ви запитаєте мене, де весь час був мій чоловік і чому допустив до такого? Не знаю, я і сама часто задаю собі це питання. Років 10 ми
жили за законами свекрухи, я спочатку сиділа в декреті, потім вийшла на пів ставки, то ж заробляла не багато. Олег працював
підсобником на будівництві, вдома його ніколи не було, приходив втомлений, то ж йому було не до наших розборок.
До того ж, я мовчала, майже ніколи йому не скаржилася, все думала, що якщо я живу в квартирі свекрухи, то маю її слухатися. Але коли
я народила другу дитину, то зрозуміла, що далі так тривати не може. Я почала наполягати на тому, щоб чоловік їхав за кордон на
заробітки. Знала, що мені буде одній важко з його мамою, але добре розуміла, що це єдиний вихід придбати своє житло.
І ось нарешті моя мрія збулася – ми купили квартиру, доробляємо ремонт. В цю суботу у нас новосілля. Я дуже щаслива. Мені
довелося багато пережити, але воно того варта. Нарешті моя мама зможе у мене погостювати. А свекруха – я навіть не знаю, чи хочу
запрошувати її на новосілля. Чоловік каже, що треба обов’язково, що це буде негарно з нашого боку. Мені байдуже, хай запрошує, але
спілкуватися з нею після переїзду я не маю ніякого бажання. Чи я не права?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело
