ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Мені 57 років. Два роки тому я поїхала в Італію на заробітки. Поїхала, зрозуміло, не від доброго життя. З чоловіком я розлучилася ще
10 років тому, але так як нам не було куди роз’їхатися, ми продовжували жити в одній квартирі. Квартира у нас двокімнатна, і якщо її
розміняти на дві однокімнатні, то потрібна доплата, а ні у мене, ні у чоловіка грошей не було.
Наша єдина донька давно вже доросла, вона з чоловіком і дітьми живе у свекрів. Зять у мене добрий, роботящий, донька з ним як за
кам’яною стіною. А ми з чоловіком поділилися по кімнаті і так і жили, як чужі люди в гуртожитку.
Моя сваха вже багато років на заробітках в Італії, дуже допомагає дітям. Якось сваха приїхала додому, запросила до себе в гості, а за
столом і каже, мовляв, є для мене робота. От я наважилася і все кинула. Шкода було лише роботи, бо до пенсії залишилося всього
кілька років. Але сваха запевнила мене, що так я виграю значно більше.
Я і справді зрозуміла, що це мій єдиний шанс хоч на старість роз’їхатися з чоловіком. Ми з свахою порахували, що за 2-3 роки я собі на
однокімнатну квартиру зароблю. А потім подумаю, що робити з пенсією.

Робота важка, доглядала я за літньою італійкою, у мене ще й проблеми зі здоров’ям, але що робити. Запропонували, із задоволенням
погодилася. Повернулася я цього року додому як вичавлений лимон. Вдома природно бардак, все брудне, затерте. Приїхала я на два
тижні у відпустку, планую повертатися знову назад в Італію.
Відмивала я свою квартиру кілька днів, зрозуміло, що чоловік не прибирав в ній нормально жодного разу. Чоловік, з яким ми ці два роки
взагалі не спілкувалися, якось почав хвостом виляти, вибачення просити за свої діяння. Дивно все це якось, і перше, що я подумала –
йому від мене гроші потрібні.
Почав про бізнес плани говорити, а я йому прямо, мовляв, нема у мене грошей. А він і так і сяк, ходить колами тиждень. Потім пішов на
пролом, мовляв допоможи, мені потрібна тисяча доларів, я на цьому зароблю, і протягом місяця віддам. Ага, зараз, а як же. Побігла в
банк і валізи прихопила, щоб побільше зняти.
Відмовила природно, а він почав давити на жалість, це моя остання справа, каже, інакше мені світить будинок престарілих. Маячня.
Дивлюся і думаю, Господи, з ким я жила? Йому за 60, ми були одружені 25 років, я не пам’ятаю жодного дня у своєму житті, коли я була
щаслива, зараз терплю, бо поки нема можливості поділити квартиру.
Він добре знає, що гроші у мене є, тому і просить їх у мене. Я йому відразу сказала, що не збираюся нічого давати чи зичити, бо гроші
відкладаю на житло, щоб на старості років його не бачити. Нагадала, скільки разів по молодості і наївності я його виручала і все йшло в
нікуди. Він для мене сусід, давно нелюбимий. Нічого я йому не винна.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело