Моя сваха - жінка незаміжня, молодша за мене, вона гарно фарбується і любить модно одягатися. Я завжди захоплювалася нею. А нещодавно дізналася, що мій зять віддає їй пів своєї зарплати. Донька мовчит
У мене є зять, адже я мама доньки, тому я – теща, а зазвичай вони не задоволені своїми зятями. Ось пенсіонерки з нашого будинку,
коли сидять під під’їздами, то тільки б обговорювали, які нехороші чоловіки трапилися їх донькам, як їм не пощастило і вони
незадоволені ними зовсім.
А я так розумію вже з самого життя, що молода сім’я відразу ідеальною не стає, потрібно навчитися жити разом, адже кохання рано чи
пізно минає, а залишається повага та турбота, і це є запорука щасливого та міцного шлюбу.
А у мене непоганий зять, Юрко – хороша людина, поважна. Від допомоги або поради моєї він ніколи не відмовляється, корони на
голові не носить, простий та людяний. Так ми з ним відразу домовилися: якщо у нас буде якесь непорозуміння – спокійно обговорюємо
проблеми між собою, не тримаємо в собі, але і не ображаємося, якщо почуємо неприємне.
Моя дочка теж має такий непростий характер, я знаю її з дитинства, з зятем мені набагато легше домовитися, з ним я спокійно можу
знайти спільну мову і вирішити будь-яку проблему.Живемо всі ми в одному місті: наші діти і їх матері. Ми з чоловіком розлученні вже давно, цілих 15 років я вже сама, так що до нашої
сім’ї я його не відношу вже давно.
У всіх своє окреме житло, діти живуть окремо, тому, здавалося б, проблем ніяких бути не повинно. Проблема у нас саме в свасі.
Причому, цю проблему бачу лише я одна, крім мене усе всіх влаштовує.
Сваха моя – жінка вільна, молодша за мене, але не працювала за своє життя жодного дня. Так це щира правда. Хоча вона багато разів
намагалася влаштувати своє особисте життя. З кимось розписувалася, з кимось так просто жила деякий час. Містечко у нас
невеличке, все на виду, всі люди багато що знають. А зараз, коли вік підійшов до пенсії – моя сваха залишилася зовсім одна, вона нічим
не забезпечена.
А пенсії не передбачається поки зовсім, хоча якісь гроші отримує вона, звичайно. Як живе? Син її годує. А він не бізнесмен, звичайний
собі працівник, все своєю працею йому дістається, заробляє він небагато. І навіть слова матері не сказав: треба, так треба! Майже
половину заробітку їй віддає, бо шкодує.
Я намагаюся, як можу, допомагати молодій сім’ї. Гаразд – вони поки без дітей. Але молоді ж, одягнутися по-модному хочеться, машину
пора оновити, бо у них старенька машина, часто ламається, багато грошей на ремонт йде. Та хіба мало у сім’ї витрат! Квартиру ось
ремонтують, від бабусі зятеві моєму дісталася. Вона його і виховувала, поки мати життя собі влаштовувала.
Дочка мовчить, не докоряє чоловіка, боїться, що знову змін нічних набере або таксувати ночами піде.
Ну що за сваха у мене? Зовсім совісті немає. Пішла сама до неї. Думала, по-жіночому поговоримо, може, совість її розбуджу. Може ще
сама собі заробляти, не стара ж вона ще. Хоч на свої потреби копієчку б мала. Та й синові легше буде. Куди там! А я всього лише
запропонувала їй роботу: давно собі пригледіла для підробітку. Сиди вахтером в маленькій організації, записуй в журнал, хто ключ
взяв і прихід-відхід співробітників.
Так сваха сказала, що за копійки працювати не збирається, ще й образилася на мене.
От як вирішити цю проблему, яку ніхто крім мене вирішувати не хоче? Але й діти далі так бідно житимуть, якщо я не допоможу їм
розібратися в усьому.
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел
