ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Як же я помилився…

…З Наталкою я познайомився на вулиці. От побачив її і закохався. Можете не вірити, але я з першого погляду її полюбив і вже тоді уявив, як надягаю на її пальчик обручку. Ми зустрічалися понад рік. Потім ще п’ять місяців жили разом і нарешті вирішили одружитися. Марія — сестра Наталі, жила в Тернополі, а ми з нареченою — у Києві.

Познайомили батьків, визначили дату весілля і почали до нього готуватися. Як ми чекали цього дня! Так уже хотілося швидше повінчатися. Але весілля довелося відкласти. За три тижні до церемонії Наталя терміново поїхала до Тернополя.

В сестри сталося горе: її покинув чоловік, перед тим програвши на автоматах усі їхні заощадження та ще й побuвши жінку. Я щиро їй співчував. Теж намагався якось підтримати. Родина сестри вирішила скасувати святкування. Усі були стривожені, ніби це тpаур. Коли я запитав, на коли ми переносимо церемонію, Наталя накинулася на мене: “Ти що? Як ми можемо святкувати, коли в Марічки таке горе!”. І з цим я змирився. Мені важливо було не погуляти із сотнею вже запрошених друзів та родичів на забаві, а взяти шлюб із Наталкою. Але все закінчилося лише тим, що ми розписалися, випили пляшку шампанського в компанії трьох друзів, і так почалося наше сімейне життя.

А ТИ НЕ ЇДЕШ. ТІЛЬКИ Я І МАРІЯ

Марія стала все частіше приїздити до нас у гості. Я був не проти. Сестра все-таки. Проте мене до дівочих посиденьок не залучали. Навпаки, на час перебування у нас Марії Наталя просила мене десь погуляти або сама йшла з дому із сестрою. Та коли Марія їхала від нас, я не впізнавав свою дружину.

Наталя розмовляла фразами старшої сестри, її голосом і навіть з тією ж інтонацією. Найгірше, що Наталя раптом почала звинувачувати мене у всіх нещастях своєї сестри. “Та всі ви однакові”, — якось я почув, коли затримався на роботі. “Наталочко, які однакові? Я тебе б’ю? Не приношу грошей додому? Що я роблю не так?” — намагався я зрозуміти свою кохану.

Проходив тиждень після від’їзду Марії, і все поверталося на свої місця. Моя Наталочка ставала сама собою, ми собі гарно жили і вже почали планувати наpoдження наших діток. Одного разу я поїхав у відрядження. Коли повернувся, дізнався, що в нас уже три дні живе Марія. “Тобі потрібно змінити роботу. Ти мало заробляєш і не можеш мені дати все, чого я хочу.

От Марія весь світ об’їздила. Ая ще жодного разу за кордоном не була. Хочу. Хочу в… Мадрид”, — зустріла мене жінка. “Але ж я кладу гроші на депозит, щоб ми змогли придбати власне житло”, — спробував якось виправдатися я. “Ну ось. Ая що кажу. У вас ще й власного житла немає, а ви вже дітей плануєте. Ви зарано створили сім’ю”, — почув я голос сестри з кухні. Сперечатися з нею? Я не хотів. Бо я справді не був мільйонером, знатним задовольнити усі забаганки коханої. От тільки тих забаганок не було доти, доки вона не потрапила під вплив сестри. Далі стало ще гірше.

Наталя оголосила мені, що їде у відпустку. На два тижні. За кордон. “Ой. Треба ж гроші зняти з депозиту, і я візу ще не відкрив” , — чомусь став метушитися я.” Ати не їдеш, — холодно відповіла Наталя. — Ми їдемо із сестрою. Вона все оплачує”. Раніше “ми” — це були Наталя і я. Ми ніколи не розлучалися надовго, і я не міг собі уявити, як жити без неї два тижні. Але я промовчав. Зрештою, ніхто ж і не питав мого дозволу. Якось прожив ті два тижні. Повернулася дружина. Чужа. Холодна. Неприступна копія своєї старшої сестри, яка вважала всіх чоловіків нелюдами.

“Може, ти ще бити мене почнеш!” —крикнула на мене Наталя, коли я засмутився, що вона зробила собі тату. Я не нагримав. Я не накричав. Я просто засмутився, що таке гарне тіло зіпсували жaхлuвим і дурнуватим тату. Притім у нашій родині робити тату вважали гріхом. А вона одразу: “Може, ти ще бити мене почнеш? ” Та я б у житті руки на неї не підняв.

Я ЗМИРИВСЯ І ВІДСТУПИВ

У пошуках нової, престижнішої (як того хотіли дружина і її сестра) роботи я втратив непоганий заробіток. Щоб забезпечити дружину, тепер доводилося працювати на двох роботах майже без вихідних. А сестричка не зупинилася на тому, що посіяла в нашій сім’ї сварки і чвари. А пішла далі. Вони стали ще частіше подорожувати вдвох.

Потім Марія влаштувала Наталю до себе на фірму, і моя дружина переїхала в Тернопіль. “Марія каже, що там я зароблятиму нормальні гроші й не буду змушена виживати на твої копійки. Я стану незалежна”, — ось так дружина попрощалася зі мною. Я зробив помилку. Не став її утримувати і вмовляти лишитися. А треба було. Бо коли Марія їхала від нас, за кілька днів моя дружина виходила з-під її впливу і знову ставала моєю. Але того дня я просто змовчав.

Ну так мені вже допекло оте її “Марія каже”… І я став чоловіком на вихідні. З великої ласки старшої сестри мені дозволили приїздити до власної дружини раз на тиждень (це якщо вони не були за кордоном). Інколи ми бачилася раз на два тижні. Та навіть коли я приїздив, мені не було з ким говорити. “Марія каже, що ти негарно одягаєшся”, “Марія каже, щоти мало читаєш і з тобою нема про що говорити. Ти — обмежений”, “Марія каже, що ти даруєш мені дешеві квіти”… “Нащо ти це робиш? Ти ж їй життя ламаєш, не мені”, — якось я не витримав і вирішив поговорити з її сестрою. “Та ви всі — сволота. їй взагалі не треба було за тебе заміж виходити.

І, зрештою, вона — моя. Моя сестра і найкраща подруга. А ти нам лише заважаєш”,—просичала, а не проказала та жорстока жінка. І я зрозумів. Крім Наталі, у Марії нікого не було. її важкий характер, жагу все критикувати, постійні істерики не міг витримати ніхто, навіть її батьки.

У неї не було подруг і навіть колег, які б з нею товаришували. У неї були лише робота, дім і… моя дружина. За два місяці таких побачень з дружиною я перестав до неї приїздити. Думав, Наталя засумує, зрозуміє все і приїде. Щодня чекав її. Щодня мав напоготові живі квіти. Щодня біг до дверей на кожен дзвінок. Але дружина не приїхала. Приїхала поштарка, яка привезла повідомлення, що жінка подала на розлучення. Я вирішив боротися за неї, бо кохав її. Приїхав до помешкання її сестри з твердим наміром хай навіть силою, але забрати дружину додому.

“І ти думаєш: вона поїде? Та вона навіть дитину від тебе наpoджувати не хотіла. Я їй пояснила, що ще рано, і вона позбулася її”, — кам’яним голосом повідомила Марія, яка навіть на поріг мене не впустила. Це добило мене. Я не знав, правда це чи ні. Не хотів з’ясовувати. Змирився і відступив. Погодився на розлучення і викреслив цих сестер із свого життя.

Я Ж НЕ НЯНЬКА

Розлучилися. Було важко, але я повернувся на стару роботу і намагався в ній забутися. З часом став керівником відділу. Через три роки знову одружився. Я не любив свою другу дружину так, як Наталю, але дуже хотів дітей. А ця жінка готова була наpoдити мені їх. За якийсь час у нас уже підростало двійко діток. Ми з другою дружиною поїхали в Мадрид. І там я випадково зустрів Марію. Старша сестра моєї екс-дружини голосно реготала і йшла під ручку з якимось іноземцем. Я чесно сказав дружині, хто це така, і попросив дозволу підійти.

Хотів дізнатися, як справи в моєї першої жінки. Дружина лише усміхнулася, пригорнула до себе наших хлопців і весело сказала: “Але недовго”. “Наталя? — насмішкувато поглянула на мене Марія. — А звідки знаю, як і з ким вона живе. У мене своє життя, і я не маю часу її бавити. Я ж не нянька…” Так мені чомусь страшно стало за Наталю.

Якось аж серце закололо. Моя друга дружина знала всю історію наших стосунків і сама запропонувала знайти Наталю, коли ми повернулися в Україну. “Я впевнена в тобі, а твоя колишня може потребувати допомоги”, — сказала моя жінка, відряджаючи мене в Тернопіль. І Наталя справді була не в найкращому стані. Старша сестра, яка зробила її своєю копією, втовкмачила їй у голову, що чоловіки і діти їй не потрібні, покинула її, бо закохалася в іноземця. З однієї з відпусток Наталя повернулася в Україну сама і не знала, що робити зі своїм життям.

Вона поїхала до батьків. Саме там я її і знайшов. “Соромно було їхати до тебе. Як згадаю, скільки гидоти наговорила і наробила тобі, а ж страшно стає. Добре, що ти влаштував своє життя. Бо моє в мене забрала сестра. Поки вона переживала свій розрив із першим чоловіком, я їй була потрібна. А коли все минуло, вона просто назвала мене невдахою і вигнала”, — крізь сльози розповідала моя перша дружина. Я не запитав її про дитину. Не зміг. Мене це так боліло, що навіть вимовити це я не міг. На щастя, Наталю підтримували батьки.

Ми лишилися у добрих стосунках, і вона навіть інколи приїздить до нас у гості. Знаю, що знайшла собі чоловіка. І дасть Бог, скоро й у неї будуть дітки. А я відтоді не дозволяю нікому, навіть родичам, пхатися у мою сім’ю. Бо я теж винен у тому, що не вберіг мою першу дружину і дитину. Та тепер, у моїй другій сім’ї, діє суворе правило: ніяких “хтось каже”. Із другою дружиною ми повінчалися і тепер чекаємо на наpoдження третьої дитини.

Андрій, Київ

Джерело