Мої батьки постаріли. Дуже сильна стаття, яку варто прочитати усім, в кого ще є батьки!
Я люблю їх, як і завжди, йду за порадою, коли упираюся в глухий кут і відчуваю підтримку в моменти слабкості, але тепер – головний я. Тепер в моїх руках меч, стріли і щит. Тепер я задаю рух.
Я не знаю, що саме розділило нас на до і після. Чи то здоров’я, якого майже не залишилося, слабка хода і важке дихання. Я бачу, як мама втрачає пам’ять. Як тато сповільнився і більше не здатний на глобальні рішення. Не знаю, кого час там лікує, але час точно нікого не щадить.
Можливо, їм неприємно це читати, але мої батьки дійсно постаріли. Зменшилися в зрості, погіршились в характері і перетворилися в слабаків. Вони як і раніше люблять мене, готові оголити пpотезні iкла і зробити останній ривок, аби я був щасливий.
Часу дуже мало. Я став відчувати кожен рік. Будь-які три дні, які мені вдається провести з батьками, стали святом. Я обіймаю і цілую їх кожен раз, немов на прощання. Добре, тату! Як скажеш, мамо! Я поступився їм усім. Пробачив їм все. Тільки живіть.
Мій тато більше не китайська стіна, моя мама перестала бути Лао-цзи. Я боюся оступитися, і це правда. Мені часто не вистачає їх порад і рішень, і це правда. Мені здається, що якби вони були трохи молодші, я був би набагато вільніший, – і це правда.
Іноді я хочу зателефонувати їм, сказати, що xворий і втомився, що весь світ сьогодні проти мене і мені так хочеться забитися в кут, але вони більше не знають, як мене захистити. Тепер вони мої діти.
Бережіть своїх батьків!
