ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

З Остапом ми знайомі майже три роки. Познайомилися ми на останньому курсі університету і відразу почали жити разом, зняли квартиру. Ми обоє – приїжджі, свого житла у нас немає.
Тепер нам треба щось вирішувати і з роботою, і з житлом, тому я спробувала натякнути Остапу, що потрібно робити наступні кроки. Я мала на увазі пропозицію, а далі – весілля. Тому на вихідні я сказала батькам, що запросила до нас мого нареченого. Я була впевнена, що коханий натяк зрозумів і побіг шукати каблучку.
Мої батьки серйозно підготувалися до приїзду майбутнього зятя, але пропозиції від Остапа я так і не дочекалася. Коли ж нарешті мій батько не витримав, і вкінці запитав що ми збираємося робити, Остап відповів, що планує повертатися до своїх батьків, і мене кличе з собою жити з ними. І все… Ніяких тобі інших варіантів.
А коли мій батько запитав – а як же весілля, Остап відповів, мовляв, поживемо – побачимо. Щоб одружуватися, треба спочатку перевірити один одного.
Звичайно, що мої батьки були дуже розчаровані такою відповіддю, бо сподівалися, що невдовзі у нас буде весілля, все як у людей. Але Остап дав чітко зрозуміти, що спочатку хоче просто пожити, перевірити, що називається, наші почуття в щоденному побуті.

Кличе він мене не на пусте місце. Тут треба відзначити дві деталі. По-перше, половина будинку його батьків належить Остапу, подруге, в тому ж населеному пункті куплена ділянка і почалося будівництво нашого окремого будинку. І, тим не менше, ідея жити з батьками Остапа мені не до вподоби. Які батьки! Так я бачити їх планувала у свята, і то через раз, а не через стінку в одному будинку.
Плюс я прекрасно знаю, що є будівництво приватного будинку затягнеться на кілька років, і весь цей час треба буде постійно наглядати за процесом і взаємодіяти з його мамою і татом. Я прекрасно розумію, що це буде непросто. Ще й черв’ячок провини мене трохи гризе. Адже наші батьки (і його, і мої) з часом молодшими не стають, якщо по-хорошому, то їм потрібна допомога від нас і спілкування в тому числі. І поки його батьки будуть у нас за стіною, чи то пак поруч, в тісному спілкуванні з сином і його родиною (мною, а може і майбутніми внуками), мої батьки в цей час будуть за купу кілометрів кувати на самоті. Мені така перспектива зовсім не подобається. Ось сиджу і думаю, що робити. Погодитися на всі умови, які пропонує Остап чи відмовитися від усього зараз. І життя з його батьками, навіть якщо тільки на період будівництва будинку, не особливо приваблива для мене перспектива. І що тепер робити?
Фото ілюстративне – Wday.
Джерело