ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

В молодості бабусі навіть були нерозлучними подругами. Напевно саме тому вирішили і породичатися — молодшу дочку бабусі Тані засватали за старшого сина бабусі Онисії. Молоді були тільки «за».

Їх світ перейшов в обопільний терор любов’ю, коли на світ з’явилися ми, їхні онуки. І навіть не в момент нашої появи на світ, а тоді, коли нас привозили «на село бабусям» на все літо.

Ми їх звали Бабнасія і Бабтаня, за очі, звичайно. Щоб якось відрізняти в розмові одну від одної. А в очі — бабуся, бабуня і ба-а-аб, якщо та кудись поділася.

Привозили нас завжди спочатку до Бабнасії — татової мами.

… Ми пищимо і біжимо обіймати бабусю, йдемо в хлів дивитися на корову Кнопку, починаємо гратися з кішками, що живуть у бабусі в задній хаті. Обнімаємося з вовкодавом Букетом, який бігає на довгому, на весь двір, ланцюгу. Букет верещить і радіє нам голосніше за всіх — свобода! .. Йому тепер буде дозволено супроводжувати нас на річку і в ліс.

Батько разом з цікавими сусідами, яких набилося у двір, носить з машини поклажу.

Потім бабуся кличе нас за стіл, «поїсти з дороги». Стіл ломиться від всяких пирогів, ватрушок і різних сортів варення. Напевно, там і інші смаколики були присутні, але пам’ять зберегла тільки ось це бабусине куховарство, чудово пахне дитинством!

І коли ми сідаємо за стіл, на порозі хати з’являється Бабтаня, зі своїми ватрушками і пирогами. Ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше!

Знову вереск, обійми і весела метушня. Онуки приїхали!

А батько йде ремонтувати бабусине господарство — де підбити, де підтягнути, де хвіртку переважити на нові петлі …

Увечері — поділ продуктів і гостинців.

І вже ближче до ночі батько везе Бабтаню до неї додому, до її частки харчів і подарунків. Бабтаня по дорозі бере з зятя чесне-пречесне слово, що доступ до онуків у обох бабусь буде абсолютно однаковим і рівним.

Переночувавши, вранці батько їде, везучи бабусині гостинці — масло, сметану, яйця, коровай домашнього хліба, пироги, ватрушки і варення. А на передньому сидінні, поряд з ним, в тій же лляній скатертині, їде тепер чверть самогону — подарунок Бабтані. Зятя Бабтаня поважала!

І починається наше вільне життя в селі! Але мову я веду не про це.

Живемо ми в селі просто. Вранці на сніданок чавунець вареної картоплі, глечик молока, спечений в печі хліб і всякі «цяцьки», як кличе їх бабуся. Цяцьки — це всякі добавки до основної страви, картоплі. Це можуть бути і солоні огірки, гриби, і мочені яблука, і квашена капуста, і солоні помідори, і розжарені в печі яйця, і навіть мед або варення — не всі з нас любили картоплю.

Вдень — м’ясні страви, борщ. Увечері — якась каша. І незмінний глечик молока. І звичайно ж «цяцьки».

У неділю нам смажать картоплю і макарони з яйцями. М’ясо дозволяється не їсти … І обов’язково пироги — це святкова їжа, але онуки для обох бабусь це і є свято. Ложки на столі у обох бабусь дерев’яні. Металеві ховаються «до особливого випадку».

… Так живемо ми до неділі. У неділю відбувається «ротація» бабусь. Бабтаня з’являється біля будинку Бабнасії після вечірньої дійки. Але в хату не заходить, а починає волати під вікнами.

— Аниська! .. Внуків збирай! .. Моя черга!

Покричавши «для порядку» під вікнами, Бабтаня сідала на лавку біля ганку, чекаючи внуків. Вони виходили з вузликами, в яких зберігалися наші простенькі пожитки.

І відбувалася жахлива сцена прощання. Хлюпаючи носами, ми обіймалися з двоюрідними. Хоча завтра ми разом з ними ж і грали на вулиці.

Бабнасія ридала в голос, ніби проводжала нас на війну. «Війна» перебувала в двохстах, приблизно, метрах від її будинку — тільки перейти городами на іншу вулицю.

Бабтаня в прощанні дипломатично не брала участь і стояла біля воза, запряженою в ньому Нічкою. Нічка, літня вже кобила, дісталася Бабтані як колгоспна премія за якісь фантастичні надої молока.

Бабтаня жахливо використовувала Нічку. Як-не-як, власний транспорт!

Ми, діти, любили Нічку — гладили і чистили її так, що нас доводилося ганяти від неї.

… І ось ця Нічка везла нас від Бабнасії на «війну». Щоб через тиждень, під ридання вже Бабтані, повернути нас з другої «війни» на першу.

Ритуал повторювався до дрібниць, тільки бабусі мінялися ролями. Тим більше, що у Бабтані влітку гостювали ще одні наші двоюрідні — дві дочки маминого старшого брата. Так що, сценарій був один і той же.

Нам, головним героям цієї драми, належало перейнятися сумом моменту і брати участь в загальній скорботі. Якщо хтось із нас починав сміятися, бабуля, не перериваючи ридань, відважувала запотиличник.

І це все при тому, що незалежно від місця ночівлі, ми по кілька разів за день забігали до обох бабусь. Та й бабусі часто шастали один до одного в гості — чаю з бубликами похлебтати і насіння погризти. 

Але, ритуал є ритуал — і його строго дотримувалися обидві сторони-конкуренти.

Так і кочували ми щотижня від однієї люблячої душі до іншої, роблячи колообіг любові в природі …

*** 
… Давно вже немає на світі наших бабусь … У нас, у всіх трьох, вже свої внуки.

Але, як же хочеться часом повернутися за той нефарбований стіл, на якому стоїть картопля з «цяцьками» …

Джерело