ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Нашій Лесі, виходить, взагалі байдуже, що мама одна на городі працює. Тай і зять про тещу немає часу згадати, якщо рідна дочка
замість того, щоб поїхати до мами і їй допомогти, їде до чужої жінки. Перед свекрухою своєю вислужитися старається, хоче показати,
яка вона незамінна помічниця і як цінує батьків чоловіка, – обурюється на свою сестру Іванка.
Іванці 37 років, вона давно вже добре влаштувалася в столиці, заміжня, виховує дочку, яка вже ходить в школу. На малу батьківщину,
до батьківської хати вона навідується таки дуже рідко: у неї і робота, і справи.
– Приїдеш на один день лише до мами, – пояснює вона, – а вранці вже в дорогу потрібно збиратися, їхати назад додому. Машина є у
нас, але і чоловік постійно бурчить, теж можна зрозуміти його, робота, підробіток теж має. Ми ж житло взяли в кредит, тепер обоє з
ранку до вечора працюємо, борг віддаємо. Виходить, що приїжджали ми до мами своєї всього рази 2 за рік, в травні і в листопаді, коли
вихідних днів у нас багато було. Взимку не їздимо ми до мами. Але Леся ж під боком живе там! Можна було б і відвідувати маму, і
допомагати їй раз в тиждень.
Молодша сестра Іванки заміж вийшла в рідному маленькому містечку, їй зараз 31 рік, у неї двоє дітей 5 річний син і однорічна дочка. І
зараз жінка поки сидить в декреті.

– Нам батьки чоловіка купують трикімнатну квартиру, – розповідала Леся своїм родичам, коли вийшла заміж, – з умовою, що ми
залишимося жити в рідному містечку, нікуди не поїдемо. А навіщо нам їхати? У свекра тут свій бізнес, чоловік при справі теж, працює
разом з батьком, добре заробляє, а я, я з дітками сиджу, весь свій час присвячую своїй сім’ї. До речі, половина квартири, яку куплять
батьки чолдовіка буде оформлена і на мене.
Леся тоді чекала першу дитину, тому свекри і купили квартиру молодим навпіл. Вони взагалі за мірками свого містечка вважалися
досить таки заможними людьми: квартира в місті з хорошим ремонтом, свій продуктовий магазин, машини у свекра і у свекрухи своя,
будинок в селі неподалік, ще й добротний такий, не якась старенька мала хатина.
– Так там не будинок, – каже Іванка, – а здоровенний дім, я одного разу там була. І майже все літо леся зі своїм чоловіком і дітьми там
сидять. У її свекрів ще дочка є, на пару років молодша Лесі, вони здружилися добре. І так здружилися, що про маму рідну, сестра зовсім
забула.
У Лесі дійсно склалися дуже теплі стосунки з батьками чоловіка і з зовицею. Вони із задоволенням проводять час разом, відзначають
всі свята великою родиною, а після народження молодшої дочки, сестра Іванки практично переселилася в заміський будинок батьків
свого чоловіка.
– Всі зручності є там, – каже Леся, – свекруха часто вдома буває, допомагає мені з дітьми.
Господарства у батьків чоловіка немає. Замість городу – розкішний газон, мангальна зона і літня кухня, альтанка, гойдалка для діток,
квіти. Леся часто хвалиться фотографіями з дачі свекрів. А за ділянкою і газоном дивиться односельчанин, якому свекри платять
гроші: косить, поливає, сапає.
– Не життя, – усміхається Іванка, – а справжня казка. Тільки нашій мамі в цій казці місця немає зовсім, виходить.
Мама сестер живе на околиці містечка в приватному секторі. У неї добротний будинок і 15 соток городу, які жінка, а їй уже виповнилося
64 роки, навідріз відмовлятися не засаджувати овочами і картоплею: як так, земля пустувати буде, бур’яном заростати, коли в сусідів
такі гарні грядки і вони все своє мають постійно?І Леся з чоловіком у мами гості рідкісні.
– Я не можу часто до неї навідуватися, – каже Леся, – у мене двоє дітей і своя сім’я, своє життя зараз, турбот мені вистачає. Я сотні
разів говорила, щоб мама кинула всі свої грядки, парники, розсаду, насіння та інше. Чоловік? Чоловік працює з батьком своїм, часу у
нього немає. І з дітьми треба побути теж. І потім, він у своїх батьків до ділянки приїжджає тільки відпочивати, чому він повинен щось
робити на городі у тещі?
– Я не можу кинути, – вперто каже мама, – Іванка з чоловіком приїдуть до мене, хоч картоплі і огірочків заберуть, варення на зиму. У
них же пучок кропу і той за гроші, там в столиці такі ціни, що хоч плач.
– Іванка приїжджає тільки в травні скопати трохи городу біля межі, куди трактор не може заїхати, – каже Леся, – швидко посадять
картоплю в землю і ручкою мамі помахають. А я повинна ходити підгортати, від жука обробляти, поливати, полоти і збирати, щоб
сестра в листопаді багажник продуктами завантажила і спокійно в свою столицю поїхала все це їсти, аж до наступної весни? А ось
сама моя сестра Іванка відпустку вважає за краще проводити біля моря, десь на півдні, а не на маминих грядках. Їй не треба мамі
допомагати? А я зобов’язана, адже живу поруч? Що за логіка, чому я маю все робити, що мені десь за кордон виїхати?
Сім’я Леся продукти для своєї сім’ї бере в магазині свекром, ні маминої картоплі, ні зелені, ні варення – їй даром не треба. Але мама
вперто продовжує обробляти город заради старшої дочки, щоб їй напакувати торби.
– Зовсім совісті в сестри немає, – вважає Іванка, – не мені, а рідний матері своїй могла б допомогти! Ну звикла мама до городу, не
може вона, хоч вже й немолода давно, щоб земля просто травою та бур’яном заростала, ну допоможи, ти ж дочка! Так ні, Леся свекрусі
своїй лише в очі заглядає. Як же, квартиру купили, матеріально допомагають їм у всьому, та й робити у свекрів на дачі нічого не треба,
спину гнути не потрібно, там батьки чоловіка найняли робітника, який всю роботу в них робить.
– Я не маю совісті ще? – дивується Леся. – Цікаво, мій чоловік маму возить, якщо їй кудись треба, мій чоловік час від часу наймає то
сантехніка, то електрика, якщо в будинку щось ламається. Мій чоловік везе тещі то олії, то молока, то ковбаси. На городі не працюємо?
Так, не працюємо. Не хочемо. Свекрам в очі заглядаю? Так від них я тільки хороше бачила, вони дуже добре ставляться до мене і моєї
сім’ї, а я хочу їм віддячити. А до мами приїдеш, вона на онуків і не гляне ніколи, у неї то розсада переросла, то вона для улюбленої
дочки Іванки варення варить. Іванка і розумна і турботлива, але чомусь за мій рахунок!
Ось така ситуація. Як ви думаєте, хто з сестер правий? Невже той, хто живе ближче має допомагати стареньким батькам, а той хто
далі, то має лише одне виправдяння, дуже далека дорога?
 Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел.