На 8 Березня невістці син подарував великий букет, а мені – один тюльпанчик. Я кажу – сину, це якось несправедливо виходить. А невістка мені – мовляв, все добре, тепер я головна жінка в його житті,
– Як же все несправедливо! Ми тут з невісткою зчепилися! – голосно розповідала в перукарні жінка років шістдесяти. – Ось до чого дійшла на старості років! На 8 Березня невістці син подарував великий букет, а мені – один тюльпанчик. Я кажу – сину, це якось несправедливо виходить.
А невістка мені – мовляв, все добре, тепер я головна жінка в його житті, а Ви радійте, що хоч так про Вас згадали.
– Оце так! – співчутливо говорила перукарка, вправними рухами наносячи фарбу на волосся оповідачки.
– І головне, я ж для них все життя старалася, а вони ось як зі мною. А я їм так і сказала, що заслуговую на більше, хоча б в знак подяки. І тут невістка мене ошелешила, мовляв, за що мені дякувати, адже вони всього самі добилися.
Каже: «Ми з чоловіком всього добилися самі! У нас квартира, дача, новий автомобіль і двоє дітей-школярів. І щось я не пригадую, щоб нам хтось допомагав».
Ну я і не витримала і кажу:
– Лесю, як же ніхто не допомагав, коли я двох твоїх дітей спочатку з садка забирала, потім зі школи? На лікарняних з ними сиділа, в секції водила. А зараз вони самі до мене зі школи йдуть, обідають у мене? Вона спочатку оторопіла – бо не чекала такого від мене, а потім мені каже, що все, що я робила – роблять всі бабусі, то ж ніякого подвигу вона в цьому не бачить.
Сина я ростила сама, дала йому освіту. Коли він одружувався, я продала бабусину хату в селі і віддала йому гроші, щоб вони мали на перший внесок за квартиру. Потім і правда, виплачували кредит вони самі, обоє працювали, але я з дітьми їм допомагала, сиділа безвідмовно, коли треба було. Бігла до них за першим покликом.
А тепер невістка мені заявляє, що вона і без мене справилася б. Добре так говорити, коли моя допомога вже не потрібна. Тепер вона – головна жінка в житті мого сина… Та я ні на що і не претендую, але дійсно вважаю, що заслуговую більше, ніж на один тюльпанчик.
Але ось що дивно – вона щиро вважає, що дійсно «все сама!». Без мене б вони легко обійшлися, я була тільки на підхваті, виявляється…
– Ви радійте, що хоч так про Вас згадали, – насамкінець сказала мені невістка. – Іншим і того не дарують.
– Ось так, дожилася я. Прикро дуже, що діти такими невдячними виросли. Син мовчав, а невістка дозволяє собі ось так зі мною говорити.
Фото ілюстративне – botanicashop.
