На другий день Мирослава Андріївна дізналась адресу майбутньої невістки й поїхала до неї, щоб переконати покинути її сина.
Мирослава Андріївна була самотньою матір’ю, чоловік покинув її. Усе своє життя жінка присвятила вихованню сина, любила його понад усе на світі, а тому не могла сидіти склавши руки, коли він надумав одружуватися з вбогою сиріткою.
Одного дня Мирослава Андріївна вирушила до нареченої свого сина, щоб переконати залишити її Тараса у спокої. Жінці дуже не подобалось, що вона була сиротою, та ще й з малою дитиною на руках. Раніше син ніколи не смів перечити матері, але тепер категорично відмовлявся розлучитися з Діаною. У Мирослави Андріївни був лише один син і вона дуже не хотіла залишатись сама, то ж навіть у віці 25 років Тарас жив з нею, хоч і міг дозволити собі окрему квартиру у центрі столиці. Хлопцем він був дуже розумним, закінчив школу з золотою медаллю, згодом вступив до хорошого університету на навчання за державний кошт, а по закінченню знайшов високооплачувану роботу.
Мирослава Андріївна була дуже сильною жінкою, щоправда, з дещо прикрим характером. Вона не здалась, навіть коли чоловік покинув її заради коханки, продовжила працювати над створенням власного бізнесу, а коли сину ледь виповнився рік, змогла прилаштувати його у дитячий садок. Спершу бізнес не приносив великих доходів, але Мирослава Андріївна не здавалась і через десяток років їй вдалось відкрити філії по всій західній Україні. Згодом жінка придбала будинок з великою територією неподалік Києва і переїхала туди з вже дорослим сином. Мирослава Андріївна не хотіла залишатись сама, тому переконала Тараса жити з нею, принаймні поки він не створить власну сім’ю.
І ось одного дня Тарас прийшов з дівчиною і заявив матері, що одружується. Його нареченою виявилась бідна сирота Діана, до того ж у неї була трирічна донечка, яку вона виховувала сама. Дівчина працювала лише на пів ставки, залишаючи доньку на подругу, а зароблених грошей хватало хіба що на їжу. Жила Діана в однокімнатній комунальній квартирі, яку придбала на гроші отримані від продажу житла у якомусь селі. Мирослава Андріївну здивувало те, з яким оптимізмом дивилась на своє життя юна Діана. Вона не засмучувалась, що грошей їй ледь хватає
Мирослава Андріївна ніяк не могла збагнути, як таке можливо — її розумний, заможний та красивий Тарас закохався у якусь голодранку, без сім’ї та роду і ще й з дитиною на руках! Та що він взагалі міг у ній знайти? Трохи подумавши Мирослава Андріївна прийшла до висновку, що її сину просто стало шкода бідну дівчину, адже у нього завжди було добре серце. Тарас поїхав відвезти дівчину додому, а коли повернувся, то почув від матері таке: «Тарасику, я тобою так пишаюсь, ти у мене такий благородний! Проте ти не повинний одружуватись і нести відповідальність за цю сирітку, як би шкода тобі її не було. Ну я ні за що не повірю, що ти міг покохати таку як вона… Домовмось так: я допоможу їй фінансово та навіть дам роботу на своїй фірмі, а ти завтра ж скажеш їй, що ніякого весілля не буде?»
Почуте страшенно обурило Тараса. Він сказав матері, що любить Діану та одружиться з нею, навіть без її благословення. Сварка продовжувалась ще з пів години, а тоді терпець сина урвався і він поїхав на ніч у готель.
На другий день Мирослава Андріївна дізналась адресу майбутньої невістки й поїхала до неї, щоб переконати покинути її сина. Жінка хотіла вирішити усе мирно, тому по дорозі заїхала у магазин та накупила солодощів та гарну ляльку для дівчинки.
Побачивши маму коханого, дівчина відразу зрозуміла з якою метою та приїхала. Мирослава Андріївна вирішила, що треба особисто познайомитись і з дівчинкою, а тому підійшла до неї та вручила подарунки. Дитина лише радо засміялась до Мирослави Андріївни, почала показувати свої інші іграшки та щось невиразно розповідати. Жінка була вражена, що не зважаючи на малий вік, Христинка була такою розумною та доброю.
Мирослава Андріївна за іграми з дитиною навіть і не помітила як пройшло три години. За цей час Діана встигла краще розповісти про себе, вона виявилась хорошою господинею та дуже милою дівчиною, то ж жінка почала замислюватись, що, мабуть, зробила поспішні висновки про наречену сина.
Коли прийшов час повертатись додому, Мирослава Андріївна ніяк не могла розпрощатись з Христинкою і навіть запросила її до себе у гості. У дома на неї вже чекав син зі спакованими валізами. Він попросив у матері вибачення та сказав, що не уявляє свого життя без Діани, а тому переїжджає. Мирослава Андріївна теж перепросила у Тараса, розповіла про свій візит до невістки й що тепер розуміє наскільки була не права. А тоді дала своє благословення на одруження єдиного сина.
Весілля справили тихо, запросили лише близьких та друзів. Мирослава Андріївна у подарунок придбала молодятам поїздку за кордон на море, а маленьку Христинку взяла до себе. По повернені Тарас і Діана погодились жити з Мирославою Андріївною. Невістку та сина вона почала потрохи вводити в справи сімейного бізнесу, щоб потім залишити його у надійних руках. Маленьку онуку жінка просто обожнювала, а тому проводила з нею весь свій час.
