ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Петро був людиною не серйозною і навіть дещо легковажною. І хоч він був чоловік сімейний, ростив сина, але так і не зміг
розпрощатися з безтурботним життям. Дорослий чоловік частенько любив, так би мовити, прикрасити ситуацію, а точніше – сказати
неправду.
– Петрику, коли ж ти розуму наберешся? – питала теща, Віра Данилівна. – Мені вже на вулицю соромно вийти через твою балаканину.
– Що знову не так? – весело запитував молодий хлопець.
– Ти навіщо людям розповідаєш, що актором працюєш? Мене вчора Любка з першого поверху питала, в якому ти фільмі зараз
знімаєшся. А я стою, не знаючи, що й сказати.
– Мамо, нічого не сталося! Як на мене, професія актора набагато цікавіша, ніж вантажник на кіностудії, – сміявся Петро.
– Дорогий, мама права! Давно пора дорослішати вже! – вимовила Любочка, дружина Петра.
Люба – була дуже доброю і м’якохарактерною жінкою. Вона розуміла, що чоловік поводиться як хлопчисько, але нічого з цим вдіяти не
могла. А ось теща – навпаки, мала намір перевиховати зятя.
– Ви зануди! – сміявся Петро. – Потрібно завжди прикрашати своє життя, інакше стане зовсім нудно. До речі, Люба, я сьогодні ввечері
їду на зйомки! Повернуся через тиждень.
– Петре! Називай речі своїми іменами! Не на зйомки, а валізи тягати з обладнанням! – уточнювала Віра Данилівна.

– Годі вам! – весело сміявся Петро.
Чоловік поснідав, зібрав речі і поїхав у відрядження. Віра Данилівна, ходила за дочкою і важко зітхала.
– Ну і чоловік у тебе, донечко! Він же в тебе як друга дитина. Не такого я хотіла чоловіка тобі… Тобі потрібен надійний чоловік,
серйозний. А у Петра, суцільний вітер в голові.
– Мамо, я ж люблю його. І ніхто інший мені не потрібен. Будемо сподіватися, що Петро подорослішає згодом, і зміниться, – сказала
Люба.
Жінка лише похитала головою у відповідь, і пішла до себе.
На наступний день, Віра Данилівна, пішла рано вранці на ринок. Жінка хотіла купити свіжого сиру на сирники. Сонце тільки
піднімалося над містом, весело співали пташки на деревах, від цього на душі було радісно і спокійно.

Раптово, жінці постала картина, від якої вона мало не зомліла. Недалеко від неї зупинилося таксі, з якого вийшов її «коханий» зять з
ефектною блондинкою. Парочка йшла до під’їзду.
– А ну стояти! – кинулася до них Віра Данилівна.
– Мамо? Ви як тут? – розгубився Петро.
– Ти взагалі знахабнів? Це що таке? – не могла заспокоїтися теща.
– Дорогий, це твоя мама? Може познайомиш нас? – вимовила блондинка.
– Маргарито, йди додому! Не до тебе! – відповів чоловік.
Дівчина ображено пішла сама до під’їзду. Віра Данилівна окинула зятя гнівним поглядом, і пішла геть. Петро забарився на хвилину і
кинувся наздоганяти тещу.
– Мамо! Віро Данилівно, зачекайте! Вислухайте мене, – благав Петро.
– Підійдеш через годину до балкону, я твої речі викидати буду. Більше, ти не переступиш поріг нашого будинку! – холодно промовила
теща.
– Я прошу вас, не губіть наше з Любою щастя. Не руйнуйте сім’ю. Я дуже люблю дружину і сина, і не зможу без них! – просився чоловік.
– Тобто, це я руйную ваше щастя? – розсміялася теща.
– Винен. Мені немає виправдання, але я клянусь, що виправлюся. З цієї хвилини, я стану таким як ви хочете! – не відступався Петро.
– Гаразд, але тільки заради щастя дочки. Будь моя воля, вигнала б тебе на наступний день після весілля! Прийдеш увечері, скажеш,
що зйомки перенесли.
Відтоді Петро був під каблуком у своєї тещі. Чоловік змінився прямо на очах. Став серйозним і відповідальним.
Люба була приємно здивована такими змінами. Жінка не могла натішитися, вона була щаслива. І тільки двоє людей, Петро і Віра
Данилівна, знали справжню причину таких змін…
Наближалося велике свято. Через два дні, у Віри Данилівни був ювілей, шістдесятиріччя.
– Дорогий, що ми подаруємо мамі? Вона хоче собі новий телевізор в кімнату, а я хотіла б їй купити путівку, вона все життя мріє
побувати на морі.
– Знаєш, а давай купимо їй і телевізор, і путівку. Порадуємо нашу мамусю. Як ніяк, ювілей не кожен день буває! – посміхнувся Петро.
– Ми не зможемо відразу два подарунки осилити. По грошах, це дуже пристойна сума виходить! – сказала Люба.
– Зможемо. Я отримав премію хорошу, – похвалився Петро.
– За що премія? Петре, ти знову брешеш? – посмутніла Люба.
– Ні. Я кажу правду! Через два дні, я вам таку новину повідомлю, не повірите! Хочу тещі сюрприз зробити!
Люба була не в захваті від подібних сюрпризи. «Як би чого не викинув!» – міркувала жінка. «Цікаво, звідки у нього гроші?»
У день торжества, Віра Данилівна розплакалася.
Жінка не очікувала таких подарунків і уваги. За столом вже зібралися гості, чекали лише Петра. Він все копошився в своїй кімнаті.
– Зятьок! Давай скоріше, інакше без тебе почнемо! – покликала теща.

– Зараз, вже йду!
Через хвилину з’явився Петро. Чоловік приніс якийсь пристрій і став підключати до телевізора.
– Петре! Сідай за стіл. Потім будеш колупатися в своїй техніці! – покликала дружина.
– Зараз, це займе п’ять хвилин. Хочу щоб усі побачили! – вимовив Петро, і включив телевізор.
На екрані з’явилися кадри з якогось фільму, на яких гості впізнали Петра. Він був в ролі великого бізнесмена і вів переговори з
партнерами.
Гості шумно захоплювалися Петром, а деякі навіть плескали в долоні. Віра Данилівна з Любою, переглянулися не розуміючи, як могли
вантажникові дати роль.
– Цей успіх в моєму житті, тільки завдяки моїй любій тещі, шановній Вірі Данилівні!
– Скажеш теж! Я до чого тут? – здивувалася жінка.
– Завдяки Вам і вашій мудрості, я став серйозним і чесним. Освіта у мене була, але раніше мене ніхто всерйоз не сприймав на
кіностудії. І лише недавно, зрозумівши, що я змінився, режисер запропонував мені головну роль! Дякую! – Петро низько вклонився
тещі.
– Але мама тут причому? – не розуміла Любочка.
– Так, сідайте всі за стіл! Досить розмов! – сказала Віра Данилівна, підморгнувши зятю.
Адже з таємниця, так і залишилася між ними. Ніхто ніколи не дізнається, що посприяло таким змінам в Петрові. Теща пишалася зятем, і була рада, що повірила йому в той ранок. Повірила і пробачила.
Фото ілюстративне – molbuk.

Джерело