На ранок Олег вийшов із кімнати з валізою, буркнувши, — дякую, пішов. Дочка стояла вся в сльозах, не могла говорити.
Моя дочка зустрічається з особою чоловічої статі майже два роки. Чому я так говорю? Тому, що не сподобався мені він з першого погляду. Та навіть тепер думку про нього не поміняла. Слизький він, говорить, неначе маслом маже, а очі холодні. Але дочка його кохає, і на всі мої застереження не реагує, говорить, що чіпляюсь до нього.
Наразі поставили перед фактом, Марія чекає дитину, тому будуть одружуватися. Говорити проти, я не стала нічого, та і що тут скажеш, адже дитині потрібні й мама, і тато. Весілля святкували скромно, батьки з обох сторін, та декілька друзів і подружок, але весело. Подружки моєї дочки веселі дівчата, тому сумувати й сидіти не давали нікому.
Жити залишились у мене, через те, що у його батьків квартира маленька і там менша сестра проживає. Та через декілька днів Марія запропонувала приписати Олега в нас. Прохання мене здивувало, адже приписаний у батьків.
На що дочка резонно сказала, — сім’я повинна бути разом у всьому. Я довго вагалась, як краще розв’язати питання. Телефонувала подругам, просила порадити, що мені робити. Але ніхто нічим не порадив, тільки співчували, і говорили, що зять щось замислив. Я і сама так думаю, але дочка нервувати буде, якщо відмовлю, а їй спокій потрібен.
Рішення прийшло зненацька. Я запросила обох до столу попити чаю, і поговорити. Отже, так, коли Олег житиме з тобою, Маріє, не менше п’яти років, і при цьому покаже себе гарним чоловіком і батьком, тільки потім припишу його у своїй квартирі.
Наразі цього робити я не буду, тому що мало його знаю як особистість. Але якщо вам не подобається моє рішення, то можете винайняти собі квартиру. По обличчю Олега розумію, що такого не чекав, тому що гнів, розчарування, ненависть, все показалося. Мовчки встав і пішов в кімнату, в якій вони жили. Марія залишилась біля мене, і все запитувала, чому я не довіряю її чоловікові.
Всю ніч я не могла заснути, тому що в кімнаті дочки голоси не стихали. Розібрати що говорили не можливо, але і спати заважали. На ранок Олег вийшов із кімнати з валізою, буркнувши, — дякую, пішов. Дочка стояла вся в сльозах, не могла говорити.
Заспокоївшись, розповіла, що чоловік у своєму роздратуванні виклав усі свої плани. Виявляється, що дочку мою він не кохав, а потрібно лише приписку, щоб потім, через деякий час, відсудити, як свою частку. Або розміняти, або сплатити йому. З таким нахабством я не зустрічалась, добре що інтуїція мене не підвела, і я не піддалась на умовляння.
