ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Останнім часом я дуже дивуюся своїй мамі, у неї з’явився новий і головний пунктик в житті: найбільше мама не хоче стати недоброю
свекрухою. Вона постійно думає, що скажуть про неї люди, невістка, батьки невістки та інші родичі.
– Я хочу хороших відносин з сином і його дружиною. Це вибір мого Дмитра, ми повинні його поважати і приймати. Інна – не найгірший
варіант, який міг би бути. Освіта є, працює, вихована, – любить частенько повторювати мені мама.
«Ми» – це вона про себе і про мене. Тобто, я теж повинна поважати і приймати вибір мого старшого брата за те, що Інна з вищою
освітою, поводить себе тихо і працює. І не тільки приймати, але і всіляко забезпечувати маминій невістці комфортні умови
проживання: а то адже образиться, скаже, що свекруха з зовицею мріють її з Дмитром розлучити і тільки й чекають цього дня.
Моєму старшому братові 28 років, мені 23, я інститут закінчую. Одружився Дмитро з Інною 2 роки тому. Інна з маленького міста, свого
житла в столиці немає.
До заміжжя Інна орендувала з подругою однокімнатну квартиру, а після заміжжя вона прийшла до нас.
– Мамо, ми тут поживемо поки? – ніби запитав брат, входячи вже з речами Інни в мамину квартиру, – Будемо жити тут, а гроші
відкладатимемо на квартиру. Місце ж є у нас.
Місце є. У мами в одноосібної власності трикімнатна квартира. І звичайно мама не була проти:

– А як їм інакше своє сімейне гніздо отримати? Якщо платитимуть щомісяця за оренду квартири, то на свою власну вони ніколи не
назбирають гроші. Та й що батьки Інни скажуть? У мене є трикімнатна квартира, а діти орендують собіжитло?
І почалася у нас цікаве життя. Спочатку Інна начебто навіть намагалася по господарству щось робити: посуд мила, готувати і
прибирати бралася. Але тут же підбігала мама і приймалася невістку вмовляти:
– Ой, відпочила б ти трішки після роботи, мені не важко. Я сама, або дочка прийде зробить.
– Мамо, – вимовляла потім я, – що значить потім дочка зробить? Чому Інні треба відпочити, а мені ні? Я вчуся, працюю ще. Вона тут
живе, нічого з нею не станеться, якщо передпокій вимиє або вечерю приготує для всіх. Врешті-решт вона повинна сама свого чоловіка
годувати.
– Ти ж нічого не розумієш, – стояла на своєму мама. В чужих людях, зі свекрухою живе. Думаєш солодко це? Скаже потім, мовляв,
свекруха і сестра чоловіка недобрі люди. Та й Дмитро наш що скаже? Що ми його дружину експлуатуємо? Не хочеш, дай я сама
зроблю.
Ну роби, думаю. Раз тобі важливо, що невістка скаже чи подумає, роби. Але і сама Інна поступово звикла, вже й не бралася до роботи.
Прийшла з роботи сама, або Дмитро, взуття брудне поставила в чистому коридорі, поїла, з-за столу встала і навіть не озирнулася,
відразу до себе в кімнату пішла. А що озиратися? Вона ж ніби як «в чужих людей» живе, гостя вона. Зараз свекруха підніметься,
підбіжить і зробить все, що потрібно і посуд помиє.
Добре, що я вдома рідко бувала: робота і навчання майже весь час забирали у мене, я не мала бажання дивитися на те все.
Але і мене справи сімейні стосувалися безпосередньо. Брат з дружиною збирали гроші. Відкладали кожну копійку.
– Молодці вони, – хвалила мама сина з його дружиною, – Інна у нас така дбайлива, копієчки зайвої не витратить. Так вони скоро зовсім
на своє житло назбирають
Так, молодець Інна. Отримає гроші і в кишеню її складає. А за комуналку заплатить мама чоловіка. Одяг є? Прекрасно, можна теж не
витрачатися. І навіть на їжу не вигадувати нічого. Навіщо? Свекруха ж сама в магазин пішла, сама купила, сама зварила, сама посуд
помила.
Тільки одна проблема була: кількість людей, які їдять в будинку збільшилася, а кількість здобувачів – скоротилося, тому як Дмитро
тепер зарплату віддавав не мамі, залишаючи собі на проїзд і на свої потреби, а дружині. Так, на проїзд та харчування поза домом
Дмитро теж собі залишав. Але решта йшла в скарбничку «на своє житло».
Приблизно через місяців 7, забираючи з поштової скриньки платіжки за комуналку, я побачила, що мама за минулий місяць плату не
внесла. Тепер треба було заплатити в два рази більше.
-Що робити, навіть не знаю, – сказала мама, в квартирі в той момент ми були з нею одні, – грошей мені не вистачає. І в цьому місяці не
вистачить теж. На харчування йде багато. Ти грошима можеш мені допомогти? Можливо, виручиш мене?
– Мамо, – відповідаю, – виручу, зарплату отримала. Стипендію собі залишу, як завжди, трохи від зарплати, решта віддам. Але дивись,
нам не вистачає, а ти у Інни і Дмитра навіть копійки не попросиш ніколи. Можливо, вони все ж будуть вносити свою частку на комуналку
та харчування?Їх же двоє.
– Ти не розумієш нічого? – зробила мама здивований вигляд і вже зовсім по-іншому подивилася на мене. – Так вони могли і на
орендованій квартирі жити. Якщо вони будуть нам гроші віддавати, що там у них з накопиченнями буде? Скаже потім Інна родичам, що
свекруха все гроші забирала. Ти дай, я тобі поверну.
Перші пару місяців мама дійсно повертала мені гроші. Частину з них я не брала: мій внесок на моє проживання та харчування. А потім
мама поступово стала «забувати». Один раз я нагадала і почула:
– А я одна повинна утримувати всіх? Ти живеш? Живеш. Світло і воду споживаєш? За стіл сідаєш?
– Сідаю, – погодилася я, – їм. Але і брат з дружиною їдять теж, живуть і всім користуються. Я розумію, що тобі одній утримувати всіх
складно, але я тут до чого? Вони на квартиру збирають, а де мої накопичення? Чому б вже тоді не скидатися всім разом?
– З свекрухою пощастило, – сказала Інна, проходячи повз, адже в цей раз вона вдома була, – так зовиця жадібна попалася! Ну я так і
думала, що не в усьому і завжди везти має!
– Ну навіщо ти так! – образилася на мене мама. Що тепер про тебе Інна і її рідня подумає.
– А мені байдуже, – кажу, – що вона про мене подумає. Але годувати її і брата, поки вони збирають на квартиру я не наймалася.
Віддавати буду четверту частину за комуналку, харчуватися буду окремо. Крапка. І так, я не буду намагатися здобути славу чудової
зовицею, мені все одно, що про мене подумають і скажуть твої свати.
Я дійсно стала купувати собі продукти окремо віддаючи мамі четверту частину за комунальні послуги. Через що Інна стала
безпосередньо з мене сміятися. Сиджу у себе в кімнаті, до іспиту готуюся і чую, як на питання мами про те, чи вдома я, Інна відповідає
весело:
– Вдома. В кімнаті у себе сидить. Делікатеси їсть!
І мама моя посміхається разом з нею. Через місяць я з’їхала на орендовану квартиру з хлопцем. Живемо, навіть відкладати гроші у нас
виходить. На що накопичуємо? На своє житло.
Мій молодий чоловік приїжджий, а мені ніхто не надасть таких шикарних можливостей, як Інні. Я ж дочка, годі й думати, що скажу і що
подумаю. Мамо? Мама поставилася до мого переїзду погано:
– Це що, я тепер всю комуналку одна платити буду? Ти розумієш, звідки у мене стільки грошей? Брата й Інну не чіпай, їм свою квартиру
купувати треба.
Телефон я поклала, нічого нового я не почую. Тільки підозрюю, що Дмитро з дружиною з таких райських умов з’їжджати не збираються
нікуди. Вони ще довго будуть жити за мамин рахунок, а я залишилася недоброю для всіх.
 Ukrainians.Today