Нам не давали бачитися з новонародженим онуком і не пояснювали, чому. Тільки коли ми зателефонували свасі, дізнались причину.
Жили вони поки у батьків Галини, бо у них квартира більша, їм там зручніше.
З його дружиною Галиною ми завжди гарно ладнали. Вона часто питала у мене поради по господарству. Поки була вагітною, ми разом з нею ходили на консультації до лікаря. І ось настав день, коли подзвонив син і повідомив:
– Народився хлопчик, 3 200.
Ми були такі раді. Купили іграшок, підгузників, поклали суму у конверт. Вирішили відвідати маму з онуком, якраз було свято воскресіння праведного Лазаря. Коли ми прийшли, одразу помітили, що нас не чекали.
Нам не запропонували ні чаю, ні кави. Дитини потримати не дали, сказали:
– Він нещодавно поїв, його краще не чіпати.
Тільки з колиски й побачили його. Така бабусина радість. Подарунки наші вони навіть не занесли в дитячу кімнату, м’яку іграшку залишили у вітальній. Нас дуже дивувала їхня поведінка, але при дитині ми вирішили не розпитувати. Та й, може, у Галини після пологів втома, ми й не випитували.
Через годину сваха сказала:
– Вам вже час йти, треба дитину вкладати спати.
Отак за весь час ми не потримали онука. Та й що тієї години. Хіба встигнеш намилуватися цим чудом?
Ввечері ми зателефонували Кирилові, аби розпитати, у чому ж причина такого ставлення:
– Та чого ви, мамо, – каже він, – все нормально. То вам певно здалося.
А видно по розмові, що він щось приховує, недоговорює. Ніяково мені стало.
Минув тиждень. Нас ніхто у гості не кликав, про онука не розповідав. Зачепило нас це з чоловіком. Подзвонили свасі, аби все нарешті з’ясувати:
– Анатолівно, а що ж ви нас у гості не кличете на онука глянути? Може, ми б чимось допомогли вам. Нам тільки в радість.
– Не треба нам допомагати, – відрізала сваха. – Раз ви самі не квапитесь, то і не будемо вас змушувати.
Я геть не розуміла, що вона говорить.
– Про що це ти, свахо?
А про те. Як пологи у Галини почались, так і видно вашу допомогу. Самим не соромно? Ми й коляску купили, і колиску, і весь одяг. А від вас що онук отримав? Іграшку і кілька памперсів. Так вже схиляємось перед вашою добротою!
Я не мала навіть що їй відповісти. Хіба ж ми цуралися щось зробити? Звісно ні. Надзвонювати кожні дві години не хотіли, щоб людям не набридати. Вони ж подумали, що ми в стороні хочемо відсидітися. А Галина ж що думає? А син? Взагалі дивуюсь його поведінці. Мало того, що не розповів нам все одразу, так ще й грає під їхню дудку.
Отак сприйняли вони наші добрі наміри.
Як відповідати на незручні запитання?
«Незручні» питання стосуються віку, сімейного стану, віри, фінансів. Чи часто ви чуєте питання «Коли весілля?», чи «Чому досі без дітей?», або улюблене «Скільки ти заробляєш»?
