ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Я щиро не розумію, чому мама моя всім намагається показати себе нещасливою людиною? І шкода її мені постійно, і хочеться їй
висказати все, що так же не можна!
Скільки я себе пам’ятаю – це постійно маска якогось незадоволення і смутку на її обличчі, причому, завжди в усьому можна знайти
вихід, а вона не хоче!
Ось, якщо брати до прикладу, починаючи з мого ранього дитинства – сім’я у нас була така: я, тато, мама і мій старший брат. Батьки
розлучилися, вони разом не жили довго у шлюбі, коли мені було 5 років, а братові 7 тільки виповнилося – він якраз тоді в школу пішов.
Хоч наша двокімнатна квартира була батьківська, але він вирішив її залишити нам, тобто – своїм дітям. Але мама влаштувала
справжню суперечку, стала нас з братом одягати – мовляв, ми самі йдемо в нікуди! Після того нашими батьками було прийнято
рішення розміняти квартиру на однокімнатну і кімнату в гуртожитку для батька. Не розумію маму, про нас вона не подумала – як ми
будемо тулитися усі в одній кімнаті? Але мама ж сама домагалася цього! А все через її якусь гордість, що, мовляв, мені нічого від тебе
не потрібно, я лише своє заберу і все.

Ну добре, мама розвішала покривала по кімнаті і виділила кожному свій куточок – так і прожили. Брат, як тільки закінчив школу, поїхав
навчатися. Мама тоді плакала – мовляв, син мій поїхав далеко, як ми без нього витягнемо тепер? Хоча б вона мала, навпаки б радіти –
одним ротом менше, та й головне, що у сина збулася мрія – вступив-таки навчатися туди, куди він мріяв все життя. Брат же не годував
нашу сім’ю, це тато постійно платив аліменти і нам подарунки недешеві дарував, не дивлячись на те, що вже іншою родиною обзавівся
і у нього своя власна сім’я вже є і діти в ній.
До речі, мама наша навіть вибрала собі роботу відповідну під її якийсь вічний смуток та незадоволення: працювала в фірмі з
виготовлення пам’ятників і огорож, зараз вона на пенсії вже, але працювала вона там дуже довго.
А моє життя складалося якось так, що я довго не могла вийти заміж: спочатку навчання в медінституті, а згодомпотім просто довго
зустрічалася з хлопцем, поки він не вирішив, що нам треба одружитися. Загалом, розписалися ми, коли мені було 27 років.
На моє весілля приїхав брат, сказав теж, що збирається одружитися, причому за кордоном, з іноземкою! Ой, ну все було зіпсовано. Все
моє весілля вже булонікому не цікавим. Сльози у мами були суцільні і жодної радості ні на душі, ні в очах! «Ви всі мене кидаєте, я сина
більше не побачу, ви прирікаєте мене на самотність!». Це було щось, вся увага лише до моєї мами була у нас на весіллі! І це я ще їй
побоялася сказати, що чоловік будує в районному місті власний будинок для нас, і я там вже в лікарні влаштовуюся на роботу!
Весь день мама ходила похмура, сумна. На моєму весіллі люди лише й робили те, що кожен її заспокоював. Як я могла радіти сама на
своєму власному святі? Та й святом вже його було назвати важко, якщо чесно. Це мав бути такий щасливий і яскравий день в моєму
житті, а мама його просто зіпсувала.
Ох, як же вона плакала, коли дізналася про все! Так ми орендували з чоловіком квартиру в одному кварталі від неї, а тепер нас будуть
розділяти аж 65 км! Ну прямо цілий океан в розумінні моєї мами. Я їй відразу сказала – ми, як повністю облаштуємося з чоловіком, то
заберемо її до себе! Ну як же – тоді ще її робота тримала серед пам’ятників, а я з братом – зрадники, залишили свою маму самотньою і
більше у неї нікого немає.
Ось орендувати квартиру за великі гроші – це нормально на її думку! Гаразд, поки добудувати і зробили ремонт, я дізналася, що вже
чекаю дитину, чоловік пішов на підвищення, я в декрет. У нашому будинку – три великі кімнати, кличу я свою маму до себе, щоб
приїхала, допомогла мені з маленьким дитятком, кімната є для неї у нас окрема, так ні – у неї ще робота! На пенсію вона вийшла, коли
моїй доньці 2 роки виповнилося всього.
Так, вона брала відпустку і приїжджала до нас. Тільки вся її допомога – це суцільні нарікання та зітхання: «Куди ж ви себе загнали?
Живете як в селі, скоро курей розводити будете, ти селянкою станеш! Як дитині тут розвиватися – за парканом, адже тут більше нічого
немає? ». Бубонить і бубонить, особливо на зятя – типу, він у всьому винен, що дочку її загнав у район.
Згодом навіть ангельському терпінню мого чоловіка прийшов кінець і він один развсе висказав своїй тещі. Мама в той же час зібрала
сумки і поїхала додому, сильно образилася на мого чоловіка і на мене, відповідно! Я їй дзвоню, коли вона ще в автобусі їхала, чую –
вже плаче! Каже, що ми її вигнали, нікому вона не потрібна і все таке інше. Ну якщо вона ще тоді відволікалася роботою, то після
виходу на пенсію зовсім з нею якогось ладу і взаєморозуміння немає, вона нічим і ніким не задоволена, лише одні претензії у неї до
всіх.
По-перше, мама весь час вигадує собі якісь хвороби. Я, як лікар, все ретельно перевіряю, але розумію, що вона багато в чому сама собі
придумує все.
По-друге, вона почала нас просто ганьбити: пише в соціальних мережах якісь вірші про те, як гірко живеться їй на самоті, які бувають
невдячні діти, які кидають своїх нещасних мам-бабусь, картинки там відповідні, якісь сумні і плачевні.
А мені після того потім рідня і її подруги пишуть – як ви можете так з мамою поводитися, вона ж сумує? А як ми чинимо? Я її досі кличу
до себе і чоловік згоден терпіти і мовчати, але мама хоче, щоб було все як раніше – я жила з нею в одній квартирі за ширмочкою і ми
тулилися на кухні за мискою супу і кусочком хліба.
Ось що хоче моя рідна мама? Щоб я залишила свою дочку на чоловіка і коротала з нею дні і вечора?! Я їй пояснюю, що це неможливо, і
що єдиний вихід – це якщо вона переїде до нас, тому що вона геть там змінюється не на краще від своєї самотності в квартирі!
Та мама моя каже, що не звикла жити «в селі», що зять її нібито виганяє, хоч мій чоловік і не гнав мою маму ніколи з нашого дому,
просто її раз на місце поставив, причому правильно, я його цілком підтримую в цьому.
І на самоті її непросто мені залишати – у мене душа не на місці, ночами сама вже спати не можу! Нічого її не цікавить і не радує: сидить
з ранку до вечора в соцмережах і пише якісь оповідання і сумні вірші, щоб всі бачили, як вона сумує і як їй не добре. Ось що мені робити
з нею зараз, як бути?
 Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне – m2bomber.