Наталя поставила перед донькою на тарілці смачний шматочок запеченого м’яса. Але п’ятирічна донечка відмовилася, сказала, що не хоче, бо їла у бабусі ковбасу. Наталі це дуже не сподобалося, бо ж яку к
На подвір’ї у Наталі було дві хати – одна стара, з стріхою, що постійно протікала, а інша нова, в два поверхи. Наталя дуже пишалася, що вони з чоловіком доробилися до всього цього самі.
Наталя прийшла на це подвір’я в невістки 20 років тому. Іван привів її до себе додому, але жити було ніде. Параска, мама Івана, радо прийняла невістку, але та була незадоволена умовами проживання – жити в старій хаті вона не хотіла. Тому практично відразу почала відправляти чоловіка на заробітки.
Минав рік за роком, Іван приїжджав додому хіба що на свята, і то на кілька днів. Дружина постійно говорила йому, що потрібні гроші, і зараз не час висиджуватися вдома, а поки молодий – треба заробляти.
Будинок свій вони будували майже 10 років, спочатку думали щось простіше зводити, але сусідка збудувала півторачку, то ж Наталя вирішила, що їхній будинок має бути вищим, тому збудували в два поверхи.
Весь цей час Параска мовчала, хоч і шкода було їй сина, але попробуй невістці щось скажи, вона ж не жарт розлютиться. Тому Параска воліла не чіпати Наталю, а просто намагалася сама у всьому давати собі раду, хоч і була вже не молодою. Іван у неї – єдиний син. Народився, коли Парасці було 35 років. Чоловіка вона ніколи не мала, то ж народження сина так і залишилося для всіх цікавих односельчан таємницею.
Син виріс хорошим, Параска тішилася ним, тільки картала себе за те, що не змогла йому нічого дати. Та й син нічого не просив, а от невістка любила дорікнути їй, мовляв, як так все життя нічого не пристарати і прожити в напіврозваленій хаті. Іванові вона забороняла допомагати матері, адже у неї є пенсія, а гроші їм самим потрібні, і так їх постійно не вистачає.
Навіть коли будинок вже був збудований, Іван вдома не залишився, адже у дружини було ще багато планів. Вони зробили нову огорожу, купили машину, обставили дорогими меблями будинок. Все було у них добре, але чомусь Бог не давав їм дитинку. І лише через 15 років Наталя народила донечку. Назвала Богданкою, бо справді вважала донечку даром Божим.
***
П’ятирічна Богданка гралася на подвір’ї, весняне сонечко лагідно прогрівало все навколо. Богданка заглянула у вікно до бабусі, яка щойно повернулася з магазину. Але тут її покликала мама, бо наближався час обіду. Наталя поставила перед донькою на тарілці смачний шматочок запеченого м’яса.
Донечка відмовилася, сказала, що не хоче, бо їла у бабусі ковбасу. Наталі це дуже не сподобалося, бо ж яку ковбасу могла купити свекруха на свою мізерну пенсію. А вона ж годує свою єдину донечку лише найякіснішими продуктами. Розлючена невістка забігла в хату до свекрухи з вимогою пояснити, чому свекруха наважилася годувати дитину дешевою ковбасою.
Параска спробувала виправдатися, що ковбаса не дешева, і на доказ показала чек. Коли Наталя побачила, що там написано, миттю вибігла з хати свекрухи. На чеку було написано – 100 грам. І ковбаса справді була недешева.
Плакала Наталя довго, їй стало дуже соромно за своє черстве серце. В той час, як вона купається в розкоші, літня свекруха ледве зводить кінці з кінцями. Та й по суті, нічого поганого мама Івана їй не зробила.
До свекрухи Наталя повернулася через пів години, в руках у неї був великий шматок запеченого м’яса.
– Їж, бабусю, – припрошувала Богданка. – Воно, може і не таке смачне, як твоя ковбаса, якою ти мене годувала. Але мама готувала його для тебе з любов’ю…
Олеся Біла.
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.
