ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Іра не маленька, вже одинадцятий рік, розуміє, що мамі хочеться сім’ю, хочеться, щоб за нею доглядали. Так-то дядько Федір
непоганий, мовчазний просто. Але чужий. Іру ніби й не помічає. Зате не п’є, як батько у найкращої подруги Зіни, що була їй
навіть сестрою троюрідною.

А Федір ніби й не помічав, що у його коханої жінки підростає дочка. Прийняв як даність її наявність і став будувати плани на
подальше життя, в надії, що подарує йому Женька свого рідного сина, а то й двох.
Розписалися вони швидко і тихо, обміняли дві квартири на одну простору, в якій у Іри з’явилася своя кімната, і між вітчимом
та Ірою з’явився просто «поганий мир», замість «за добру сварку». Пообідавши після школи, Іра пірнала в свою кімнату і
намагалася поменше стикатися з чоловіком матері. Він з дружбою теж не нав’язувався.
Коли у Євгенії з’явилася нудота вранці і стало мучити запаморочення, вони навіть все дружно зраділи – поповнення
довгоочікуване! Іра мріяла про братика, а Федір про сина.
Але сталося найгірше, не нове життя зародилося, а хвороба оселилася чужорідною агресивною плоттю в мозку молодий ще
жінки. Стала Іра сиротою вже в 11 років. І шлях її лежав прямо в дитячий будинок.
Вона ще не замислювалася про свою подальшу долю, придавлена горем, коли почула, як на кухні ридає після поминок мати
Зіни і немов виправдовується перед Федором: – да взяла б я її до себе, все ж Женька сестра моя двоюрідна, не чужі. Але ми
самі з Зінкою раз в тиждень з дому бігаємо, як мій очі заллє. Не потягну. А більше нікого у нас з рідні і немає.
Іра не хотіла підслуховувати, але так вийшло, і з розмови вона зрозуміла, що приходили з опіки, що «забирають її в дитячий
будинок», що в цих стінах великої і просторої квартири, вона тому, що вітчим відстояв, випросив кілька днів, в надії знайти
рідню Жені. Ось і ця розмова звідси випливає.
– Іро, поговорити треба – почав вранці вітчим, але замовк, підбираючи слова.
– Та не бійтеся, говоріть, я вже знаю, що потрібно в дитбудинок збиратися.
– Я про інше. Якщо ти не проти, то я хочу оформити опікунство над тобою, адже ми з матір’ю були розписані, кажуть, що
можна спробувати, але якщо ти сама захочеш. Я знаю, батько з мене нікудишній, але не можу я тебе в дитбудинок віддати.
Не можу. Може спробуємо? Заради Жені, спробуємо. Напевно, дивиться на нас і переживає.
Вона й гадки не мала, що дорослий чоловік може плакати. Особливо Федір. Він і прощаючись з мамою не плакав.
Скам’янілий був, так, але жодної сльозинки. А тут…. Підійшла, обняла його і стала, як маленького втішати.
Все у них вийшло. Хто кого підтримував перші півроку, це ще питання, але час потихеньку лікує. Налагодили побут,
навчилися варити борщ і не тільки. Навчилися розмовляти одне з одним.
Правда Федір співрозмовник був небагатослівний, але Іра звикла. Крім подяки, вона стала відчувати і повагу до вітчима.
Мужик він був справедливий. Не раз заступався за неї на подвір’ї, намагався якось її радувати в дрібницях. То мороженку
після роботи принесе, то два квитки на прем’єру кіно їм з Зіною купить.
Іноді забігала тітка – щоб допомогти, підказати, розібратися з рахунками, квитанціями за квартиру. Частенько приходила з
ночівлею Зіна. Біль стихав. Стали жити.
Федір ходив на збори до школи, залишав частину зарплати на загальне користування і ніколи не питав звітів. Іра намагалася
не підводити його. Але ніколи не називала його татом, ні в очі, ні за спиною, розуміючи, що для нього вона чужа дитина.
Не сама прийшла до такого висновку, а знайшлися «добрі люди» – просвітили «сирітку», шкодуючи солодкаво.
Коли їй виповнилося 14, Федір знову зважився на важку для обох розмову. Цього разу, він запитував її думку з приводу свого
одруження. На роботі непомітно у нього стали складатися стосунки з однією жінкою, і ще – у них буде дитина.
– Я б пішов до неї жити, але ти ще не можеш залишатися одна. Та й опіка набіжить. А вдвох до неї теж не варіант – тісно буде.
У неї лише кімната в службовому будинку. Але якщо я приведу її сюди, як думаєш – уживемся?
Зовні вжилися. Ліда ходила по будинку як важлива гуска, плекаючи свій цікавий стан, Федір повеселішав, а Іра намагалася
згладжувати всі конфлікти, що виникають. До неї чомусь так і не прийшов складний підлітковий період. Напевно вона
відразу подорослішала з відходом мами. А ось Ліда …
Іра багато списувала на її стан і не розповідала Федору, як сповзає усмішка з обличчя його дружини, коли за ним
закриваються двері. Як всім своїм виглядом вона показує Ірі, що тепер господиня вона, а Іра ніхто. І це «ніхто» через
непорозуміння, по дурості Федора путалася у них з чоловіком під ногами.
Зрозумівши, що Іра нічого Федору передавати не збирається, вона вже не тільки видом, а й словами відкрито це їй стала
говорити. Дратувала її чужа дочка, чужа дитина.
І знову допомогла стара тактика. Поменше попадатися на очі. Федір довго був в невіданні, але коли народився їх з Лідою син
– Стасько, то став здогадуватися, що Ірі непросто в їхній родині. Ліда вже й Федору стала наспівувати, що чужа дитина їй
заважає.
Ну і що, що кілька квадратних метрів їй в цій квартирі належать? Виплатимо її частку до повноліття, і нехай живе своїм
життям, – співала вона йому. А зараз про неї держава повинна піклуватися, а не ми – чужі їй люди.
Федору складно давалися заперечення, він дійсно з молодості був неговіркий. А Ліду переговорити взагалі було важко.
Однак знайшов аргумент простіше – стукнув кулаком по столу і сказав. Припини. Ніколи більше не хочу слухати подібне.
А Іру покликав в найближчу суботу відвідати Женю. Прибрали там, пофарбували огорожу, квіти пересадили. Посиділи
мовчки, і знову немов зблизилися, як в перші півроку, що були заповнені горем і болем.
– Нічого, Іринко, все владнається. Ти потерпи. Скоро Стас в садок піде, Ліда працювати почне, ніколи їй буде дурью
займатися.

Але Ліда стала з іншого краю діяти. Під приводом слабкого імунітету Стасика заборонила запрошувати в будинок Зіну. А її
матір вона давно вже відучила забігати до них по-родинному. Взяла в руки всі фінансові питання. Не було у Іри вже доступу
до загальних грошей. Доводилося просити у Ліди навіть на найнеобхідніше, про що дівчатка соромляться вголос говорити.
Вона не скаржилася Федору, не хотіла бути причиною їх сварок. Їй щиро подобалося те, що вітчим повеселішав, що знову
заблищали його очі. Вона бачила, як він любить сина.
Одного разу Федір ненавмисно дізнався, що Ірина не харчується в школі. Вона вже вчилася в дев’ятому, часто залишалася
на додаткові заняття, ще займалася в стрілецькій секції. І частенько до вечора була голодною. Кишенькових грошей, щоб
перекусити, у неї теж не водилося. З тих пір, як гроші з доступної шкатулки перекочували в Лідин гаманець. Вірніше, це вже
була банківська карта.
Федора відчитала классуха Ірини.
– Ви б, Федір Ілліч, поговорили з Іриною. Мода модою, але вона ж уже прозора! Скоро свідомість буде втрачати від голоду. А
відповідати хто? Знову школа – знову недогледіли? Замучилися ми з їх дієтами!
Коли до Федора насилу дійшло, що він упустив момент з грошима, понадіявшись на дружину, то картав себе і лаяв Іру, що
мовчала.
– Ну, прости, дочко, тугодум я. Ну, а ти-то що мовчиш? Ти знай – у тебе і рахунок свій є. Я туди всі опікунські складаю, і
виплати туди ж всі йдуть. Але знаєш, ми все ж їх чіпати не будемо. У тебе і навчання попереду, і весілля. Я тобі просто карту
відкрию і буду з зарплати скидати. Добре?
Іра толком і не слухала його, про гроші, про карту. Ехом в голові звучало – дочка. Невже вона й справді для нього не чужа
дівчинка, що він засмутився через неї. Не через Ліду, не через Стаса, а через неї?
Ох, і бісилася Ліда, коли зрозуміла, чому грошей до неї трохи менше надходити стало. Стала, то опікунські «в загальний
котел» вимагати, то демонстративно голосити, що гроші немов в трубу відлітають. Як вона не економить, відкласти на
відпустку не виходить. А як інакше, якщо «цю» одягати, взувати і годувати доводиться. А тут ще й гроші їй став виділяти!
– Так відпускні отримаю, і поїдемо у відпустку, проблем-то …
– Знову в будинок відпочинку ваш? Я до моря хочу!
У таких баталіях пролетіло ще небагато часу. Ліда намагалася зачепити Іру, Федір стіною ставав на захист. Ірина переживала,
знаючи, що є причиною сварок в сім’ї.
Одне гріло – вони з Зіною мріяли закінчити школу, знайти роботу і орендувати кімнату на двох. Батько у Зіни зовсім вже
«злітав з котушок», йшов в тижневі запої, став тягти все з дому. І неясно навіть було – кому з дівчат живеться гірше.
Але мріям не судилося збутися. Зіна вискочила заміж відразу після випускного. Майже за першого зустрічного, не могла вже
жити з батьками. У Ірини змінилися плани – вступити туди, де буде гуртожиток стало вже її метою.
Федір хоча і не підтримував цю ідею, але розумів, що Ірині складно з ними. Прораховував вже варіанти, як взяти іпотеку для
Ірини, але Ліда пручалася, як могла, наполягаючи на грошовій компенсації.
– Що їй там належить-то з цієї квартири? І так на всьому готовому виросла!
Рішення прийшло несподівано. Федору в спадок дісталася непогана квартира в сусідньому обласному місті. Там якраз був й
інститут сервісу, куди Ірина потай мріяла вступити, але вважала, що їй «не по кишені» платне навчання, а за бажаним
напрямом не було передбачено бюджетних місць. Та й гуртожитки там не надавали.
Федір переписав свою спадкову повнометражку на Ірину, вручив їй і управління рахунком, де накопичилося достатньо, щоб
разом оплатити всі роки навчання. Сам поїхав з нею – допомогти із заселенням, з подачею документів.
Ні, він дійсно хотів допомогти, а й ще була причина. Ліда біснувалася, коли дізналася, що спадок «сплив» з її рук. А він вже
втомився від лайки і скандалів. Тому тиждень відпочинку від дружини був до речі.
Обійшов усіх сусідів в під’їзді, благо квартир там було не так вже й багато. Невеликий триповерховий будинок в затишному
ЖК. Попросив «не ображати дочку, наглядати». І це Федір, який в магазини-то ходив, тільки з самообслуговуванням, щоб
зайвий раз не розмовляти з продавцями!
– Пощастило тобі з батьком, дівонько, – говорили сусідки, зустрічаючи Іру у дворі.
– Так, папка у мене чудовий, – погоджувалася Іра.
На кожному весіллі, є зворушливі моменти, коли складно стримати сльози. На Іриному весіллі цим моментом став танець
батька з донькою.
Федір взагалі змусив усіх гостей понервувати в той день. Наречена не хотіла йти під вінець, поки не приїде батько. А у нього
машина зупинилася на трасі між містами. Нову гнав, на весільний подарунок. Не обкатана для такої дороги. Але обійшлося,
встиг.
Все в житті встиг цей небагатослівний мужик.
Джерело