НЕ ВИДНО, КОЛИ ЖІНКА ЩОСЬ РОБИТЬ, ЧИМОСЬ ЖEРТВУЄ. ПОМІТНО СТАЄ ТІЛЬКИ, ЯКЩО ВОНА РАПТОМ ПЕРЕСТАЄ ЦЕ РОБИТИ
— Мама у нас натворила, — мало не зі сльозами розповідає Влада колегам на роботі, — ми так розраховували на неї, а тепер все, накрилася відпустка мідним тазом, поїдемо з чоловіком путівки здавати, і квитки. З онуком-то сидіти тепер нікому, а з собою трирічну дитину на курорт екзотичний не будемо тягнути.
— Ну ти, Алла, взагалі, — мама з несхваленням вимовила по телефону своїй 47-ми річній дочці, — ми з твоєю сестрою на тебе розраховували, ти ж обіцяла допомогти приїхати з заготовками і з поклеїти шпалери. І що? Любляча дочка так не робить.
— Алла, — дзвонить сестра з претензіями, — ти ж сказала, що даси мені в борг цю суму? Як ні? А мені що тепер робити? Ну і що, що я тобі ще попередній борг не повернула, ну поверну ж, як буде. Але я ж тебе просила?
— Мама, — не розуміє син, — а що, мені нового телефону тепер не чекати? Я ж хотів на день народження новий смартфон, пам’ятаєш? І навіть показував тобі модель, яку хотів.
— Ти з глузду з’їхала, зовсім дах на старості років поїхав, — сказився чоловік, — я планував на ці гроші машину поміняти, і що мені тепер, продовжувати на старому ридвані їздити? Ми сім’я, чи я не зрозумів? Ти з кимось порадилася?
— Алла Костянтинівна, — віщав шеф, — я звичайно не має права чинити Вам перешкоди, тим більше, якщо так стоїть питання. Але вже від кого не чекав, так це від Вас. Залишити фірму в такий відповідальний момент. Ми звичайно впораємося, але так не робиться, можна ж було попередити, обговорити …
Що кримінального зробила Алла? Та нічого особливого. Просто купила собі путівку в досить дорогий санаторій на 21 день, написала на роботі заяву на відпустку і пред’явила висновок лікаря: так, потребує санаторно-курортного лікування. І все. Зараз у відпустку або звільнюся.
А з родини звільнятися не треба, просто взяла гроші, оплатила і поїхала. І поставила всіх в скрутну ситуацію. Чому не сказала всім, хто на неї розраховував? А говорила, просто чути ніхто не хотів. Так було зручно. Не чути, не рахуватися, звикли, що Аллі можна просто озвучити свої забаганки і нехай вона під них підлаштовується.
*
— Мама, — говорила дочка місяць тому, — ми з Тимофієм путівки взяли в Тай. А Дмитрик два тижні побуде в тебе. Ти ж у відпустку зібралася. Як в тебе не буде часу? Не вигадуй, вряди-годи дочка за кордон відпочивати поїде. Дивись, як там красиво, я вже і купальник собі купила …
— Алла, — говорила мама, яка живе за містом, — сестра банки дістала, все зріє, так ми ще й шпалери у вітальні обдерли старі. Так днів за 10 з усім впораємося. Так що ми чекаємо. Так, ще у твоєї сестри вдома теж ремонт, відмити допоможеш якраз. Як в тебе не буде часу? Відмовки все це. Я чекаю.
— Рятуй, — зверталася молодша сестра Аня, — такий гарнітур пригледіла. Після ремонту якраз і привезуть. Тільки у нас кредит, так що мені б тисяч 50. За рік розрахуємося з тобою. Я замовила вже. Ти ж не відмовиш. Як грошей немає, не будь жаднюгою, знаю, у тебе завжди є. Хі-хі, Плюшкін ти наш.
Читайте також: У львівській маршрутці троє жінок пограбували чоловіка на кілька тисяч (фото)
— Мам, — кликав син, — ба який телефон, якраз у мене через 3 тижні день народження. Я хочу такий. У всіх уже наворочені, а я з мотлохом. Подарунок все одно дарувати будете. Так що, вважай, що я замовив.
— У нас там тисяч 300 лежить, — розмірковував чоловік вголос, — як раз на доплату, я вигідного покупця знайшов на нашу ластівку. Як почекати з машиною? З глузду з’їхала, хто її потім за таку ціну купить. Ні, на цій їздити не буду. Кожні 3 роки машину треба міняти. Я вже домовився. Болить? Ну так до лікаря сходи, уколи пороби.
— Алла Костянтинівна, — говорив шеф, — я підписую Вашу заяву на відпустку, Ви ж у нас у відпустці 3 роки не були. Але врахуйте, через тиждень чекаю, відгули потім отримаєте. Ну як це не зможете? Ви відданий справі фахівець, ви не можете нас підвести. Колектив на Вас розраховує. Здоров’я? Так це важливо, я можу Вам масажиста порадити, походіть вечорами.
*
— Дістали вони мене, — щаслива Алла вимикає телефон і з насолодою витягується на масажному столі дорогого санаторію, — я по весні злягла, ледве ходила, хтось помітив? Мама сказала, що я молода ще, щоб хворіти. Сестра хмикнула, що у всіх зараз щось та й болить. Син пропустив повз вуха, дочка ляпнула, що я її ще переживу, чоловік сказав, що мені просто вечерю готувати не хочеться. Шеф порадив взяти себе в руки.
І Алла раптом зрозуміла, що нікому до неї немає діла. Вона зручна, слухняна, її вже давно навіть не питають, а просто озвучують свої плани і забаганки, вважаючи, що вже вона сама повинна тепер вивернутися і вбудуватися в схеми, намальовані навколишніми. І ось — бунт. В ім’я себе. І нерозуміння, відторгнення, закиди в егоїзмі.
Далі як? А ніяк, — каже Алла, — не зрозуміють — все поміняю. Чоловіка, роботу, квартиру. Мене для них просто немає, я тільки механізм для досягнення чужих мрій і зручності. А мені набридло. Я збунтувалася. Або нехай підлаштуються або нехай шукають інший механізм.
Радію за Аллу. Ще одна вічна трудівниця вирішила повернути собі своє життя, яке колись втратила. Не видно, коли жінка щось робить, чимось жeртвує. Помітно стає тільки, якщо вона раптом перестає це робити.
