Нещодавно я зрозуміла, потрібно забрати маму до себе. Чоловік від мене пішов, сказав, що повернеться, якщо я віддам маму в будинок для літніх людей. Відверто кажучи, я теж про це думала. Зупиняє мене
Моя мама завжди говорила, що щасливі ті люди похилого віку, які здатні доглядати за собою, не потребуючи сторонньої допомоги.
Боялася, щоб з нею таке не сталося. Але в більшості своїй вони хворіють, тому допомога дітей, онуків або опікунів їм просто необхідна.
Мамі вже 76 років, у неї купа інших болячок. Вона вже не може самостійно сходити в магазин, в аптеку, в банк, щоб заплатити за
комунальні послуги. І ось тепер все це доводиться виконувати мені, її дочці. Але я працюю, і у мене своя сім’я, якій теж потрібно
приділити увагу. Єдине, що залишалося робити, щоб полегшити це завдання – забрати маму до себе.
Коли я повідомила про своє рішення чоловікові – йому моя ідея не сподобалася. Адже догляд за людьми похилого віку вимагає багато
часу і, звичайно ж, грошей: крихітної пенсії мами, яка 50 років пропрацювала вихователькою (а потім нянею в дитячому садку) не
вистачало навіть на лікування.
Двокімнатну квартиру мами вирішено було не продавати, так як наймолодший наш син вирішив одружитися, і молодій сім’ї потрібно
було окреме житло.
Ну, загалом, перевезли ми до себе маму, на квартиру оформили дарчі документи на нашого сина. Ось тут ми і зрозуміли, що таке «ківш
лиха». Мама часто ночами не спала – у неї боліло все всередині. Вона майже щоночі вимагала «Швидку допомогу». Я вже з ніг
валилася, доглядаючи за своєю літньою мамою. Часом засипала на робочому місці, і начальство запропонувало мені звільнитися з
роботи.
Чоловік від мене пішов до іншої жінки, з якою він зустрічався вже багато років. Діти роз’їхалися, у них були свої сім’ї. Не дочекавшись
весілля, переїхав в бабусину квартиру і наш молодший син. І залишилася я одна зі своєю мамою, існуючи на її крихітну пенсію.
А днями мене відвідали мої колишні колеги по роботі і порадили здати маму в будинку для людей похилого віку. Там за нею і догляд
буде, і я зможу вийти на роботу перед пенсією, все-таки робочий стаж відбивається на розмірі пенсії.
Відверто кажучи, я теж про це думала. Зупиняє мене тільки одне: моя майбутня старість. Чи не станеться так, що я теж буду
потребувати догляду, і діти здадуть мене в пансіонат.
А тут ще й мій колишній чоловік зателефонував, запитав, як у мене самопочуття, і пообіцяв, що повернеться в сім’ю (щось у нього там
не заладилося), як тільки я визначу маму в інтернат для престарілих. Я поставила йому питання прямо: він впевнений, що буде вічно
молодим, і догляд за ним не знадобиться?
Він просто поклав слухавку. Що мені робити? Кого вибрати?
Фото ілюстративне – marieclaire
