ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Я завжди заздрила тим людям, яким допомагають батьки. Я – єдина дитина в сім’ї, але ніколи не відчувала належної підтримки. Мама
завжди вважала за краще займатися собою, і я, можна сказати, виросла у дідуся з бабусею. Додому мене забрали тільки тоді, коли
потрібно було йти в школу, але на всі канікули мене знову віддавали бабусі. На той момент вона вже не працювала, хоча була ще не на
пенсії, думаю, що через мене залишила роботу, щоб мама вийшла з декретної відпустки швидше.
Відпочивати батьки теж воліли удвох, брали мене з собою лише кілька разів, в основному, давали дідусеві з бабусею гроші і ми їхали
на море. У дитинстві мені їх дуже не вистачало, я навіть придумувала собі таку історію, де я захворіла і мене не стало, і тоді вони
почали дуже шкодувати, що так байдуже до мене ставилися.
Я вийшла заміж, до цієї події мої батьки віднеслися спокійно. Коли у мене народився син, допомоги від своєї мами я не чекала,
допомагали батьки чоловіка, хоча обоє ще працювали, але все одно знаходила час для онука. Мені було соромно перед ними за таке
ставлення до мене батьків, але вони ніколи не порушували цю тему.

Жили ми окремо (житлом нас забезпечили свекри). Моя мама приходила дуже рідко, і то, їй щось від мене було треба. Одного разу я
гуляла з сином на вулиці і познайомилася з бабусею, яка просто вийшла посидіти на лавочці. Виявилося, що вона живе в сусідньому
будинку, і часто гуляє біля дитячого майданчика. Її дочка живе з сім’єю за кордоном, і Василина Іванівна (так звати бабусю) дуже за
ними сумує, бачить раз на рік. Ми часто, виходячи на прогулянку, стали перетинатися, і одного разу вона запропонувала погуляти з
сином, поки я збігаю в магазин, заодно і їй хліб куплю.
Відтоді ця жінка мені дуже допомагає, але від грошей рішуче відмовилася, сказала, що дуже прив’язалася до дитини і їй досить просто
спілкування з нами.
Часто я просто виводжу сина їй на вулицю, а сама за цей час встигаю прибрати в будинку і приготувати обід, пригощаючи при цьому і
свою помічницю. Якщо їй потрібно щось полагодити в квартирі, чоловік у вихідний їй допомагає. Скоро синові три роки і він піде в
садок, Василина Іванівна пообіцяла забирати його ввечері, якщо ми не зможемо. Не уявляю, щоб я без неї робила!
Моя свекруха теж з нею подружилася, при зустрічі розмови ведуть в основному про дитину, думаю, що якраз це їх і зблизило. Мої
батьки коли дізналися, що я спілкуюся з посторонньою людиною, сказали, щоб я припинила з нею бачитися, так як від чужої людини
можна чекати чого завгодно.
Я відповіла мамі, що часом чужі люди бувають набагато ближчими, ніж рідні. Мама образилася, кинула слухавку і перестала зі мною
спілкуватися. Згодом подзвонив батько, сказав, що я маю попросити у мами пробачення, адже вона дала мені життя.
Зараз я в змішаних почуттях. З однієї сторони я розумію, що мама справді мене народила і я (уже сама мама) маю бути їй вдячна за це.
Але з іншої сторони, нічого більше мої батьки для мене не зробили. То за що мені вибачатися?
Фото ілюстративне – goodfon.
Джерело