Одного разу Надія поверталася з відрядження. ЇЇ дорога пролягала через село, де жили батьки колишнього чоловіка. Надія і сама не знає, чому вона звернула у вулицю, на якій жили її колишні свекри. Вона
Надія розлучилася 20 років тому, чоловік дуже непорядно з нею повівся, залишивши її одну з п’ятирічним сином і пішовши до іншої. Не
малу роль в цьому відіграли його батьки, яким наречена сина не подобалася з самого початку. Вони навіть підтримали його, коли
дізналися про зраду і про те, що він нарешті йде від Надії.
Залишившись одна з дитиною, у Надії не було вибору, їй треба було багато працювати. Надія спочатку змогла відкрити своє невелике
ательє з пошиття одягу, а через кілька років у неї вже була своя мережа магазинів, яка приносила жінці непоганий дохід.
Справи йшли чудово, про колишнього чоловіка вона вже й не згадувала, на це у Надії просто не було часу. Від спільних знайомих вона
лише чула, що життя з тією жінкою у нього не склалося і він кудись виїхав. Синові колишній чоловік не допомагав нічим, не цікавився
його життям зовсім.
Але Надія і не чекала від нього нічого, вона сама змогла заробити на власне житло. Їй вдалося придбати машину, вони з сином могли
собі дозволити купувати гарний одяг, взуття, їздити відпочивати на дорогі курорти.
Надія вважала, що не можна задовольнятися малим, завжди потрібно бажати більше і мріяти про недосяжне, а ще – багато
працювати.
Одного разу Надія поверталася з відрядження. ЇЇ дорога пролягала через село, де жили батьки колишнього чоловіка. Надія і сама не
знає, чому вона звернула у вулицю, на якій жили її колишні свекри. Вона під’їхала до їхнього двору, і хоч спочатку цього не планувала,
наважилася зайти до хати.
Вдома був лише свекор, який, як не дивно, відразу впізнав Надію. Чоловік дуже розчулився, запросив до хати. Розповів, що вже кілька
років живе один, бо свекрухи не стало, а син про себе вже багато років не присилає жодної звісточки.
Надії стало дуже шкода свого свекра, він був хворий і немічний. Вона давно їм все пробачила, життя все розставило по своїх місцях.
Вона запитала, чим йому допомогти, той відмовлявся, мовляв, нічого не треба.
Вони сиділи на кухні, Іван Степанович відкрив холодильник. Надія глянула і побачене її дуже засмутило – в холодильнику у свекра
майже нічого не було. Зовсім нічого. Надія розгублено запитала, хто йому купує їжу. Він відповів, що закуповує продукти сам, коли є
гроші. І погляд його наповнився сльозами.
Надія не знала, що сказати. Вона давно не бачила такого порожнього холодильника. Надія ще трохи поговорила з Іваном
Степановичем про життя, про сина, і поїхала додому. Всю дорогу вона думала про Івана Степановича і його теперішнє невеселе
життя.
На наступний день зранку Надія попрямувала в супермаркет за продуктами. Вона купила стільки всього, що коли прийшла до
старенького знову, він не міг повірити своїм очам і заплакав. Жінка заповнила його холодильник, що він ледве закрився. Мало б
вистачити на кілька тижнів.
Після цього життя і Надії, і Івана Степановича кардинально змінилося. Вона почала щотижня їздити до колишнього свекра і
допомагати йому – бо так треба, бо так – по-людськи…
Фото ілюстративне – moizakazy.
