Одного разу Віра Петрівна віддавала гроші невістці і це побачив Микола. Він почав розпитувати, що це за гроші. Невістці довелося все розповісти. Після цього вони довго з'ясовували стосунки.
Віра Петрівна – проста сільська господиня. Закінчила в свій час училище і потім пішла працювати в дитячий садок. Там все життя і
пропрацювала на невелику заробітну плату. Чоловік її, Василь Олександрович, зовсім був без освіти. Працював в полі трактористом.
Так і жили, постійно зводячи кінці з кінцями. Син їх, Микола, виріс і одружився з дівчиною з міста.
Невістка приїхала до них в село. Було дуже помітно, що дівчина міська. Завжди ввічлива, чемна і цікава. Віру Петрівну вона
насторожувала. Аж надто вона цікавилася вартістю всього нажитого майна. Питала, скільки будинок в селі коштує, скільки коштує
сотка городу. Навіть домашній сервіз і то її цікавив як раритет. Все підраховувала – і живність, і начиння. Дивно було, але Віра Петрівна
боялася дати їй відсіч. Їй було ніяково, що невістка з вищою освітою, а вони – прості селяни.
До того ж, Віра Петрівна, раділа, що може завжди бути поруч зі своїм онуком, а їх люблять сильніше, ніж своїх дітей. Вони з чоловіком
вирішили, що не стануть перешкоджати вибору сина і мовчали про все, що їх насторожувало в невістці. Намагалися зберегти мир і
спокій в родині.
Йшов час, онук виріс і тепер в гості зміг приїжджати тільки з Миколою, своїм батьком. Невістка не бажала особливо приїжджати в село,
не подобалося їй там. Такий стан речей всіх влаштовував. Але прийшов час онукові йти в школу. Домашні завдання, похід в школу,
вимагали
підвищеної уваги.
Тут і виникло питання – кому виконувати цю функцію. Микола і його дружина працювали. Невістка не бажала кидати роботу через сина
і тому вирішили запросити до себе на рік-другий Віру Петрівну. Вона все життя пропрацювала з дітьми та й досвід є.
Віра Петрівна не стала відмовляти синові і погодилася залишити своє господарство заради внука і переїхати в місто на деякий час.
Вона залишила вказівки чоловікові, наготувала пирогів і вирушила в місто. Зустріла її невістка, сіли пити чай і тут вона каже.
Віра Петрівна, раз ми разом жити будемо довгий час, то пропоную всі наші витрати ділити порівну. Ви згодні?
– Так. Згодна.
Віра Петрівна була сильно здивована, адже не розраховувала на витрати. До того ж в селі всі продукти були з городу, а на невелику
пенсію купували нових тварин і іноді одяг.
Витрат особливо не було, та й грошей не багато. Не стала вона противитися, щоб не псувати відносини з невісткою. Так пройшов
місяць. Невістка скупилася на продукти, скаржилася, що Віра Петрівна дуже багато витрачає. Свекруха мовчала, синові нічого не
стала говорити і просто робила як велять.
Віра Петрівна просила чоловіка висилати їй гроші, так як своїх їй не вистачало, щоб віддавати половину всіх витрат. Так вони прожили
до нового року. Коли Микола пішов у відпустку, Віра Петрівна попросилася додому на тиждень з чоловіком побачитися.
Приїхала вона в своє село, розповіла, як їй живеться і на тому все закінчилося. Вирішили разом Миколі нічого не говорити, щоб
розладу в сім’ї не було. Повернулася Віра Петрівна назад в місто і все почалося спочатку. Грошей їй дуже не вистачало, але вона
намагалася з усіх сил. Чоловік її брав додаткову роботу, щоб оплачувати проживання дружини в місті.
І ось, одного разу, Віра Петрівна віддавала суму невістці і це побачив Микола. Він почав розпитувати, що це за гроші. Невістці довелося
все розповісти. Після цього вони посварилися, довго з’ясовували стосунки. Віра Петрівна всю ніч слухала сварку Миколи і його
дружини. На ранок вона повернулася в село.
Микола повернув всі гроші, які вона віддавала невістці. Також вона взяла відпустку по догляду за дитиною і самостійно робила з ним
уроки, водила в школу і назад. Більше фінансове питання не піднімалося.
Фото ілюстративне – olx.
Джерело
