Оксана Забужко: Зрозуміймо ж нарешті, що “Зеленський” – це не ПОЛІТИК, “Зеленський” – це ТЕХНОЛОГІЯ.
Гординя – страшна штука, від неї втрачають зв’язок з реальністю. От пише хтось такий: “Избиратель Зеленского – это, как правило, нереализованные люди…” (с) Все, кидаю, далі можна не читати.
Бо, по-перше, це неправда (серед виборців Зеленського є купа людей, цілком собі успішних). А по-друге й найголовніше – тут якраз нема жодного “правила”, в традиційному політологічному сенсі. Зрозуміймо ж нарешті, що “Зеленський” – це не ПОЛІТИК, “Зеленський” – це ТЕХНОЛОГІЯ. Вперше в електоральній історії сучасної цивілізації застосована з таким успіхом системна технологія телевізійної розкрутки “віртуального кандидата” – чистого, бездомішкового медіапродукта. “Набору пікселів”, коли хочете.
Тут не місце цю технологію аналізувати, скористаюсь для зручности метафорою з історії фотографії: спершу виготовляється (не за один рік!) полотняний задник з відповідним малюнком і вирізаним отвором для голови (“владу геть”-“треба міняти систему”-“нічого не міняється” – “Порошенко, де зміни?” – “хто завгодно, тільки не Порошенко”- “потрібні нові обличчя”-“нові обличчя”-“нові обличчя”…) – і нарешті, коли всі вже зневірились у можливості появи отих “нових облич”, ув отвір – гульк! – встромляється обличчя, добре знайоме з телевізора: нове в політиці, зате з кредитом “емоційного позитиву” (пов’язане з приємними емоціями – сміх, відпочинок, “тобі личить моє кохання”…), і каже: ку-ку, оце ж і я, викликали? – і тепер уже в цей сліпучий (прикритий веселою клоунською посмішкою) отвір кожен, попередньо “підключений” до задника, САМ інвестує все, що йому особисто лежить на серці (від невдоволення тим. що долар не по 8, до “та доки ж ця війна, хлопці гинуть, а в мене син”), – Всміхнена Чорна Дірка вбере все, її завдання – всього лиш “не заважати” психологічно завербованим у цю гру САМИМ ЛІПИТИ СОБІ ПРЕЗИДЕНТА, і чим більше “з себе” (свого емоційного капіталу) у той “набір пікселів” завербована людина інвестуватиме, тим важче їй буде відступитися, отямитися й розгледіти підставу (цей механізм “колаборації жертви з шахраєм” я була пояснювала позаторік у Скрипіна на прикладі одурених мешканців окупованих територій, кому цікаво – є на ютюбі).
Тож ЄДИНЕ, що можна наразі впевнено сказати про “виборців Зеленського”, – що це люди, які піддалися на технологію “Зеленський” (соррі за тавтологію!). Ці люди можуть бути дуже різні – за віком, за освітнім чи майновим цензом, ба навіть – авжеж! – за політичними переконаннями, – спільною для них усіх є хіба що т.зв. “суґестивна нестійкість” (висока піддатливість емоційним впливам і зовнішній локус контролю). Людей із такою характеристикою, за даними деяких психіатричних досліджень (Andrew Lobaczewski), в кожному соціумі В НОРМІ близько 18% (6% “зловмисників”+12%”залежних”, згрубша – “кожен п’ятий”), якщо більше – це вже “червоний сигнал” (знак, що суспільство ввімкнуло режим самознищення).
Тому, перш ніж депресувати, варто спочатку дочекатись офіційних результатів 1-го туру)). І ні в якому разі не приписувати “виборцям Зеленського” фіктивних політичних портретів.
Це війна, панове, і це воєнні технології – хуцпа “нової орвелівщини”. Це “Мілена” з мого оповідання 20-літньої давности – кінець цієї “Мілени” буде такий самий, як і в оповіданні, і маємо, кожен зосібна, просто зробити все можливе, щоб вона не потягла за собою нас усіх.
