Ось така гостинність! Звичайно я можу, адже це моя квартира і я тут господиня, але можна бути більш ввічливою, хіба ні?
Вже більше ніж пів року моя мама живе з нами і моєму чоловікові це не дуже подобається. Дійшло до того, що Степан мені прямо
сказав, щоб мама поверталася до себе. І я маю їй про це сказати. А я не можу, адже ми самі маму до себе покликали.
Моїй матері шістдесят п’ять років, вона спокійна домашня жінка, ніколи і слова поперек зятю не сказала. В кінці минулого року не стало
мого батька. Мама овдовіла і дуже горювала за чоловіком, з яким душа в душу прожила все життя. І саме в цей час у нас народилася
дитина, от ми щоб якось підтримати матір, запросили її на кілька тижнів до себе – пожити і допомогти з онуком.
Звичайно, приїзд матері я погодила з чоловіком. Квартира, в якій ми живемо, належить йому, до того ж гість в однокімнатній квартирі –
справа непроста. Але чоловік на тимчасовий переїзд тещі погодився, адже допомога перший час нам дійсно була потрібна.
Мама намагалася нам не заважати, ночувала на диванчику на кухні, готувала, прибирала і мила, із задоволенням гуляла з дитиною на
вулиці, одним словом, бабуся щосили намагалася бути нам корисною.
Пройшли два тижні, потім місяць, потім настало літо, яка вже майже закінчується, а мама додому не збирається. І якось самому собою
вийшло так, що обумовлені спочатку два тижні розтягнулися на вісім місяців. Повертатися до себе додому мама не хоче. Хоч в селі у
неї і залишився гарний доглянутий будинок, в ньому вона почуватиметься самотньою.
– Що я буду там робити без вас? – каже мама.
І я її розумію, у нас хоч і тісно, але мама почувається потрібною. Хоча за селом своїм сумує, он почала у нас на вікнах помідори і зелень
вирощувати. Від цього мій чоловік не в захваті.
Степан спочатку мовчав, потім зітхав, потім натякав, потім вже безпосередньо став мені говорити, що треба щось вирішувати, і мамі
пора вирушати додому.
Тоді я запропонувала інший варіант – продати мамин будинок в селі і купити їй квартиру десь поряд з нами. Але ця ідея чоловікові не
до вподоби, він вважає, що якщо мама буде жити неподалік від нас, то буде постійною гостею у нас вдома, їй же сумно без нас. Степан
вважає, що мамі пора вчитися жити самостійно.
– Нехай приходить в гості – кілька разів на місяць, не частіше, – каже чоловік. – Ми будемо приїжджати час від часу. І більше ніяких
ночівель, тільки вдень!
В глибині душі я і сама розумію, що чоловік правий. Нам справді тісно в однокімнатній квартирі. Але як сказати про це мамі?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
