Останній раз моя сестра приїжджала до батьків з міста на Великдень. Я готувала різні страви, стіл накрила не в своїй, а в маминій хаті. Ми гарно посиділи, а потім сестра покликала мене в іншу кімнату.
Сама я родом з такого малесенького села. Маю рідну старшу сестру, Мар’яна старша за мене на 5 років.
Мої тато з мамою були люди не багаті, але завдяки своїй нелегкій щоденній праці з ранку до вечора, вони дали нам з сестрою
Мар’яною все. Ми жили не гірше інших людей в селі, не рігше чужих дітей одягалися та їли.
Тато з мамою тримализавжди чимале господарство, мали три городи, працювали, навіть не шкодуючи себе.
Завдяки постійній невтомній праці наших батьків, ми з Мар’яною поїхали в місто і отримали досить таки гарну достойну освіту.
Згодом Мар’яна там і вийшла заміж, живе в квартирі зі своїм чоловіком.
А я після закінчення навчання повернулася в рідне село, але з батьками не живу, ми з чоловіком живемо окремо.
Я відразу вийшла заміж за Миколу і живу в його хатині, окремо від своїх батьків. Живемо ми у сусідній вулиці, недалеко від них, правда.
Микола постійно допомагає моєму батькові, а я щодня після роботи біжу до мами, адже вона сама вже не може обробити стільки
городу, та й господарство велике їм вже не в радість. Гроші, як і раніше батьки дають мені і Мар’яні в рівних сумах, так вони звикли. А
нам з сестрою, щиро кажучи, це дуже вагома підмога в сучасному житті.
Та роки минають швидко, батьки так швидко постаріли. Тато господарство розпродав, городи віддали обробляти сусідам.
Постало питання, хто ж має доглядати за батьками. Тоді з міста відразу мені зателефонувала Мар’яна.
Сестра сказала, що вона живе далеко, до батьків часто приїжджати не зможе, та й з собою не забере, бо має лише дві маленькі
кімнати в квартирі.
За батьками стала доглядати я, я ж не можу їх залишити, адже знаю, що їм зараз складно, та й живу я не далеко, так доля склалася,
значить.
Сестра приїжджала лише на великі свята. Останній раз вона приїхала на Великдень, ми посиділи за святковим столом, який
приготувала я у маминій хаті, а потім Мар’яна відізвала мене в іншу кімнату. Сестра сказала, що мають вони великий борг, вона
просила, щоб я батьків забрала до себе, так мені буде легше за ними, не прийдеться щодня бігати до них. А хату ми продамо і
розділимо порівну.
Як не дивно, але сестра це піднесла так, що ніби і мені і їй так буде краще, та й гроші зараз нікому не завадять.
В ту мить зайшов в кімнату мій Микола, він все дуже добре чув.
Тоді ми вперше мали серйозну розмову з Мар’яною. Микола відразу сказав, що поки батьки живі, вони житимуть в своїй хаті, нехай
сестра сама вирішує свої проблеми, хай гроші шукає десь в іншому місці.
Через хвилину, Мар’яна вже покинула батьківську хату, і досі з Великодня ще не приїжджала. Я батькам, звісно, нічого про ту розмову
не розповідала, бо знаю, що вони дуже засмутяться через це, адже це їх рідна дитина, а просто так здатна відвернутися від них.
Я от зовсім не можу зрозуміти свою рідну сестру, невже вона не цінує батьків, і може жити лише для себе. Як вона там спокійно спить
далеко від батьківської хати, знаючи, що батьки дуже старенькі, і їх скоро може не стати. А вона з нами геть не спілкується, тримає
образу на них і на мене. Але за що?
Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
