Перевірка на міцність, яку ми витримали. Коханка чоловіка залишила йому двох дітей
Про зраду я знаю не з чуток, а на власному досвіді. Через 9 років нашого сімейного життя я відчула охолодження у чоловіка і до мене, і до сім’ї взагалі. Почалися затримки на роботі, відрядження та інше. І я, природно, не могла залишитися байдужою до цього – почалися скандали, сльози, докори. Чоловік все заперечував, звинувачував мене в тому, що я повністю в свої справи занурилася і зовсім перестала звертати на нього увагу.
Зараз можу сказати, що в його закидах було багато правди. Після нарoдження дитини я вийшла на роботу, і у мене з’явилася можливість зробити непогану кар’єру. Природно, для цього потрібно було працювати день і ніч. Ну і, домашні справи, дитина – теж час і сили були потрібні.
Але тоді я навіть слухати не хотіла про те, що в чомусь винна, адже я щиро вважала, що чиню так заради блага сім’ї, тому що з кар’єрою росла і зарплата, тобто, наш добробут. Трохи задумалася я, коли чоловік в одному з скандалів сказав, що я, напевно навіть не пам’ятаю, коли ми останній раз разом спали, а він – жива людина.
В той момент я спочатку запнулася, згадуючи, а потім образа здоровий глузд пересилила, і я стала кричати, що втомлююся, що всі сили витрачаю на сім’ю, роботу і так далі. Мені б тоді задуматися серйозно, і можна було вберегти всіх нас від біди, але моя самовпевненість і ображене самолюбство не дало мені поступити правильно. Навпаки, ми з чоловіком віддалилися ще сильніше: майже перестали розмовляти – тільки у справі.
А через якийсь час чоловік повідомив, що йде від мене – у нього з’явилася інша жінка, вона чекає дитину, а нашого сина він не залишить, допомагатиме і спілкуватися. Ось тут-то я і задумалася серйозно про своє життя, адже я і заміж за величезної любові виходила, і любила чоловіка. Але звичка чи, текучка, будні і якась впевненість, що сім’я – це вже непорушне, назавжди, розслабили мене.
Далі все було, як у всіх: я просила, плакала, шантажувала дитиною. Чоловік теж мучився, бо чесно сказав, що все ще любить мене, а не ту жінку. Але у неї ось-ось повинен була нарoдитися дитина, і він не знає, що робити, як в такій ситуації вчинити правильно. Чоловік схуд, постарів за короткий час і почав хворіти, і я злякалася не на жарт.
Ми вирішили не поспішати з розлученням, а якийсь час пожити окремо, подумати .Тобто, це він вирішив подумати, а я не заперечувала. За цей час я з’ясувала, хто та інша жінка. Вона молодша за мене і вела легковажне життя, змінювала чоловіків, навіть нaродила від одного зі своїх кавалерів, який і дитини не визнав, і сам розчинився на просторах батьківщини. А тут їй підвернувся мій чоловік, якого я своєю неувагою фактично сама видавила з сім’ї.
Я багато пережила, але тоді ще не знала, що мені належить. Одного вечора повернувся чоловік – на ньому обличчя не було. Та його жінка нарoдила дитину, хлопчика, якого чоловік записав на себе. І сталося нещастя – цю жінку збuла машина, вона пoмерла на місці. У неї немає ніяких родичів – сама вона з дитбудинку. Залишилося двоє дітей – син мого чоловіка і п’ятирічна дівчинка невідомо від кого.
Ми в той вечір і ніч багато про що переговорили, і рішення мені далося непросто. Не буду розповідати, скільки сил, часу і грошей нам знадобилося, щоб на законних підставах забрати собі цих двох малюків. Тепер у нас в родині підростає троє дітей – два хлопчики і дівчинка. Важко було звикати до чужих дітей, але я змогла це зробити, а тепер майже не відчуваю різниці між ними – всі свої. Живемо ми дружно і ніколи не згадуємо про минуле.
Багато хто називав мене божевільною, дурепою, що звалила на себе важку ношу, але я не шкодую, що так вчинила, адже діти ні в чому не винні, і чоловік свою помилку спокутував повністю. Та й, чесно сказати, в тому, що трапилося моєї провини чимало. Будь я розумніша, веди я себе по-іншому, нічого б не сталося.
Могла я вчинити інакше? Так, цілком, особливо, коли образа все перекривала. Але, раз не вчинила так, значить, є почуття, сильніше, ніж ця сама образа і уражене самолюбство. Я залишила роботу, так як троє дітей вимагають багато часу і турботи, але не шкодую про це. У нас в будинку тепер шумно і весело, і ми всі любимо один одного по-справжньому.
У всіх по-різному складаються відносини, але, мені здається, що в будь-якій біді рідко буває, щоб тільки один винен. Потрібно бути чесними з собою і вміти визнати те, що іноді не хочеться. І ще, мені здається, важливо, щоб в жінці було більше доброти.
Я ні про що не шкодую. І часто думаю, що це важке випробування, яке нам послала життя, – перевірка на міцність, яку ми витримали.
Ганна
