Перші вісім років ми жили у батьків дружини, а потім купили квартиру в новобудові. Але тільки ми зробили ремонт, дружина подала на розлучення
Після весілля ми стали жили у батьків моєї дружини. Ми прожили у шлюбі одинадцять років. Жили у її батьків досить довго. Вісім років
все всіх влаштовувало. Зараз мені 35 років, дружині 38. Хоча і були розбіжності з дружиною, але ми швидко мирилися і жили далі.
Обоє працюємо, є дочка, їй вісім років. Весь цей час ми мріяли про власне житло, а три роки тому придбали квартиру в новобудові.
Половину грошей дали батьки дружини, половину наші накопичення. Також я взяв певну суму в кредит.
Ремонт робили довго, оскільки потрібно було багато коштів. Я працював на двох роботах, щоб швидше все зробити. Пів року тому ми
переїхали в нову квартиру.
Я почав помічати, що дружина якось змінилася. Ми мало спілкувалися, вона постійно говорила, що втомилася. Готувала дружина теж
без особливого бажання. Вдома постійно в телефоні сидить, з рук його не випускає.
Я почав висловлювати своє невдоволення. Сказав, що так жити не можна. Після чергового з’ясування стосунків вона нічого мені не
сказавши, пішла і подала на розлучення. Це стало для мене потрясінням. Я запитав її чому так вчинила, а вона нічого не сказала,
навіть не поговорила зі мною. Відповідь така: «Треба було вести себе добре».
Вона згадує всякі дрібниці, які були за 11 років. Каже, як треба було поводитися. Сам винен, що так вийшло.
Коли робили ремонт, все було добре. Її все влаштовувало. Ось закінчили ремонт, і їй все набридло відразу. Ремонт я весь робив сам.
Всі гроші, що заробив, витратив на благо сім’ї.
Після подачі на розлучення вона стала відразу спілкуватися з іншим чоловіком. Каже, що планує виходити за нього заміж. Я дуже
люблю дружину, свою донечку. Дуже хочу зберегти сім’ю. Готовий їй все пробачити, аби сім’я збереглася, і дитина виросла в повній
сім’ї. Я сам виріс без батька. Я знаю, що це таке.
Але вона категорично не хоче зберігати сім’ю. Нічого не бачить, і чути не хоче взагалі. Постійно в телефоні. Каже: «Я тебе не люблю, ти
мені байдужий».
Так виходить, що йти мені нікуди. Батьків у мене немає, родичів теж. Квартира на дружині. Їй все одно, скільки моїх сил і коштів пішло
на все це. Залишився без нічого. Як бути, не знаю?
Фото ілюстративне, з вільних джерел
