ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Одружуюся, – сказав батькам Олег.

Тамара Василівна жалісливо подивилася на сина, Микола Петрович нахмурився.

– Не бачу радості на обличчях, – здивувався син.

– Тільки з аpмії прийшов, ще й не відпочив, а вже хомут на шию вішаєш, – заголосила мати, – тобі ж всього двадцять років, погуляв би хоч трохи.

– Так погуляли ми вже зі Світланою … вaгiтна вона.

Тамара Василівна ахнула, Микола Петрович встав і пішов куpити.

– Коли ж встигли, ви ж всього три місяці як дружите!

– Ну, мамо, сама розумієш, справа ця нехитра.

Поохала, Тамара Василівна змирилася з тим, що син скоро одружується і через півроку стане батьком, а вона бабусею.

Світлана – майбутня невістка – дівчина з простої сім’ї, яка виросла без батька, – виявилася поступливою невісткою, працьовитою і завжди в гарному настрої. Молоді жили у батьків Олега; щовечора вагітна дружина зустрічала його з посмішкою, метушилася, щоб нагодувати, при цьому щебетала, як пташка.

– Ну, ще б пак, – тихо говорила Тамара Василівна своєму чоловікові Миколі Петровичу, – гoлота, а такого хлопця відхопила.

Коли народився Іванко, Тамара Василівна майже змирилася з вибором сина, гуляла у дворі з онуком. Іванові вже було років зо два, коли знайома з сусіднього будинку, як би ненароком сказала Тамарі:

– Ось дивлюся на Іванка і нічого спільного з Олегом не знаходжу.

Тамара могла б обуритися, але промовчала, бо такі думки і її відвідували.

– Свєтка ж до Олега з Михайлом Карповим дружила, – продовжувала всезнаюча знайома, – Ти хіба, Тамаро, не знала?

Увечері того ж дня Тамара поділилася своїми підозрами з чоловіком, але той відмахнувся від неї. Його все влаштовувало: син одружений, онук росте, будинок для сина будується.

Але Тамара не заспокоїлася. Щоразу знаходила момент, щоб, як би випадково натякнути синові, що Свєтка йому не дівчинкою дісталася. І Олег повівся на всі натяки матері. Прислухався він до неї не тому, що повірив, а тому що і сам почав зpаджувати дружині, – дівчина у нього на боці з’явилася. Але до сина придивлятися став, і теж помітив, що подібності практично немає.

Їдкі слова, – вони сильніше збpої, – pуйнують відносини повністю, залишаючи лише pуїни. Ось і Олег висловив кілька разів підозри і усміхнена Світлана, зневірившись переконати чоловіка в зворотному, зібрала свої речі і пішла до матері.

Дорога була розчищена, і Олег зійшовся з Оксаною – своєю новою подружкою. На той час будинок був добудований, так що молоду дружину привів в новий будинок. А Світлані нічого не дісталося.

Тамара Василівна, задоволена тим, що вийшло по її, з розпростертими обіймами зустріла нову невістку, – дівчину з повної сім’ї. У Оксани був уже власний автомобіль і як придане – дорогі меблі в подарунок від її батьків.

Через рік народилася донька Олечка, тому три останні роки Оксана нічим не займалася, крім дитини. Тамара допомагала у всьому. А коли внучці виповнилося п’ять років, Тамара Василівна нарешті стала помічати, що вся робота по дому на її синові і на ній.

Одного разу Тамара прибирала в будинку сина, дивуючись, звідки стільки бруду накопичилося, ну і, природно, потихеньку бурчала, що треба бути акуратніше, не запускати будинок. Оксана в цей час сиділа на веранді і фарбувала нігті.

– Ну, хіба так можна, молода ж, не запускай будинок, прибирай, чи не розкидай речі, – примовляла Тамара Василівна.

Оксана, не відволікаючись від свого заняття, байдуже сказала, коли свекруха черговий раз прошмигнула в комору:

– Закрити тебе в ній чи що…

Тамара завмерла на місці, не вірячи своїм вухам: – Це мені чи що? – запитала вона, щоб переконатися, що невістка дійшла до такого нахабства.

– Тобі, тобі, набридла, гудиш тут.

Тамара рот відкрила від здивування і вперше за всі роки побачила істинне лице невістки. Лaятися з нею вона не стала, але додому пішла з важким сеpцем. А днями зустріла колишню невістку Світлану з онуком Ванею. Побачила онука і їй знову стала недобре: Іванко – вилитий Олег.

Вдома поділилася з чоловіком своїм відкриттям, а той сказав, що він завжди вважав Івана своїм онуком. Тамара стала дзвонити Світлані і запрошувати в гості: – Нехай хоча б Іванко приходить. Світлана відпускала сина, не в силах більше ображатися на свекруху, все ж рідні дід з бабусею її синові.

Повертаючись одного разу з онуком з магазину іграшок, зустріла стару знайому з сусіднього будинку.

– Ой, а Іванко у вас – копія Олег. Треба ж, які схожі!

– Пам’ятається, ти зворотне говорила кілька років тому, – підковирнула Тамара, – пам’ятаєш, як на Свєту наговорювала? Сусідка здивовано подивилася, посміхнулася і сказала: – Ой, навіть не пам’ятаю, може і ляпнула що, ти вже вибач.

Тамара Василівна поверталася додому в роздумах, ось як недобре все вийшло. Перша невістка, все ж таки, нормальною була. Але Світлану не повернути, добре, що хоч з онуком бачитися стали.

Сина проти Оксани не стала налаштовувати, він їй у всьому вірить. Та й онука в сім’ї сина росте. Нехай живуть собі.

– Більше я не буду вмішуватися в життя сина, – подумала Тамара, але добре розуміла, що вже занадто пізно.

Джерело