Після РАЦСу ми сіли в авто і зупинилися біля міської їдальні. Нічого не розуміючи я зайшла всередину, там сиділи всі наші гості. І тут до мене дійшло
З Владиславом ми разом працювали. Він відразу мені сподобався. Приділяв мені багато уваги, пригощав цукерками, дарував квіти, як
тільки я приходила на роботу. Причому дарував виключно ромашки, але ж це були мої улюблені квіти.
На роботу вранці ми їхали разом, бо він майже відразу переїхав до мене. Співробітники з упередженням ставилися до нього і говорили
що це не хлопець повинен жити у дівчини, а навпаки. Але я не звертала уваги на їхні слова, адже Влад здавав свою квартиру в оренду,
щоб накопичити нам на весілля, яке ми запланували в цьому році.
Та й його економність мені подобалася, можливо ще тому що у мого колишнього хлопця гроші ніколи не затримувалися. А кулінар
Влад був що називається від Бога. Це мені в ньому дуже подобалося.
Якось прогулюючись з ним я вирішила зайти на кафе. Але Владу ця ідея не сподобалася, він сказав, що тут все дуже дорого, та й кафе
– це марна трата грошей, особливо дорогі, але, таки пішов зі мною.
Ми сіли на літній веранді і чекали поки офіціант принесе меню і тим часом обговорювали майбутнє весілля, будували плани,
жартували, сміялися. Коли ж офіціант приніс меню, Влад замовив собі склянку мінералки, а я була дуже голодна і тому замовила собі
відбивну, салат і гарячі роли.
Коли ж принесли рахунок Влад глянув на мене так, що я вирішила сама його оплатити. Адже кафе було дійсно не з дешевих. А Влад
економний, значить піклується про наше майбутнє. Як же я помилялася.
Весілля вже повинно було відбутися через тиждень, а сукні у мене ще не було і тому шукати сукню ми вирушили в найближчий
вихідний. Походивши по салонах я побачила її – сукню своєї мрії. Я вибрала її і понесла на касу. Влад радив мені ще приміряти
декілька, але я його вже не слухала і несла вибрану сукню на касу. Як не дивно Влад оплатив без зайвих суперечок.
Напевно він розумів що для нареченої це особливий день, і сукня має бути особливою. Після Влад зателефонував щоб оплатити
ресторан який я сама вибрала. Тим більше адміністратором там працювала моя племінниця і знижку зробила гарну.
Настав день весілля. Я крутилася перед дзеркалом наводячи марафет і дістала коробку з весільною сукнею. Влад квапив, адже ми
вже спізнювалися в РАЦС.
Я одягла сукню, але тут зрозуміла що тут щось не те. Поглянувши уважно, я побачила що сукня зовсім інша, набагато гірша, і настрій у
мене дуже зіпсувався.
Влад розвів руками і сказав що сам здивований, і напевно це магазин що щось наплутав. Але діватися вже було нікуди. Сіли з
Владиславом в авто, а після розпису він сказав, що на мене чекає сюрприз. Сюрпризи Влад вмів робити. Він завіз мене в найближчий
фотосалон.
Там він замовив наші спільні фото в красивому оформленні. Після чого він сказав, що мене чекає ще один сюрприз. Я вже й забула,
яка прикрість сталася з сукнею, головне, що такий наречений поруч.
Так я їхала занурена в свої щасливі думки і прокинулася вже коли ми зупинилися біля міської їдальні. Нічого не розуміючи я зайшла
всередину, там сиділи всі наші гості. І тут до мене дійшло…
Мій наречений виявився дуже жадібним. Дешеві цукерки. Польові ромашки, зірвані на найближчій клумбі, сукня, яку Влад підмінив. А
тепер – їдальня. Я зрозуміла, що з цією людиною нам не по дорозі і вибігла із зали, добре що Влад не помітив пропажі, він в цей час він
щось обговорював з кухарем, а гості мовчки спостерігали за всім, що відбувається.
Я вибігла на дорогу і поруч зі мною пригальмувала машина. Це був Артем, мій колишній хлопець. І зовсім він не марнотрат, просто він
не вміє збирати гроші.
Минуло три місяці, я розлучилася і вийшла заміж за Артема. Весілля у мене була найкраще в місті.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело
