ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Я навіть не знала, як викрутимось і що говорити, – каже Ірина, – і головне, що Ольга Анатолівна озвучила своє рішення буквально в
останній момент, ми навіть і не сподівалися на таке, а весь час нам з чоловіком зовсім інше вона обіцяла, справжні гори золоті.
Ольгою Анатоліївною звуть маму чоловіка Ірини, Артема. Родині вже 9-й рік. І всі ці роки подружжю жилося дуже непросто. А ситуація в
такому непростому квартирному питанні, з якого випливають інші неприємності, вельми зіпсувалася перед початком нового
навчального року.
– Ми, як одружилися, – каже Ірина, – жили перший рік з мамою чоловіка. Свого житла не було, першого внеску на те, щоб взяти
квартиру в кредит ми теж не мали. А зовиця, сестра Артема, як раз заміж вийшла і в іншу країну з чоловіком поїхала. Ольга Анатоліївна
нас сама покликала до семе: смно їй, дорого.
А через рік, сестра Артема несподівано повернулася до мами з новонародженим сином на руках.

– Я повинна дочці своїй допомогти, адже їй більше нікому, – сказала тоді Ольга Анатоліївна і запропонувала родині сина квартиру
орендувати.
– Я якраз тоді тільки дізналася, що чекаю дитину, – згадує Ірина, – з квартири маминої ми пішли. Грошей зайвих немає, декрет, як
згадаю – нам тоді дійсно важко було, непрості часи для нас тоді настали. Мої батьки далеко, допомагати нам грошима вони не могли,
та й нічим не могли, крім слів підтримки.
А в той рік, як раз за місяць до виходу Ірини з декрету, зовиця з чоловіком помирилася і знову поїхала до нього разом з маленьким
сином. А Ольга Анатоліївна якраз на пенсію вийшла.
– Не те, щоб ми її дуже шкодували, – каже Ірина, – але тут все одне до одного вийшло: бажання зберегти гроші, постійні скарги та
прохання свекрухи.
– Я одна-однісінька тут цілими днями сиджу, – скаржилася мама Артема, – на пенсію одну зараз зовсім не розгуляєшся. Комуналку
платити дорого, та й ви гроші відкласти через цю оренду так і не можете, та й внучка в дитячий садок пішла. Хворіти буде часто, а як ти,
Ірино, працювати будеш? Повертайтеся до мене, я вам допомагатиму, всім буде легше, коли ми жити будемо разом.
Її слова здавалися усім раціональними та розумними та той час, Артем з сім’єю повернувся до мами.
– Побут у нас складався добре, як не дивно, – визнає Яна, – та й треба сказати, що з донькою свекруха дійсно нам допомагала: я на
лікарняні не ходила, з’явилася у нас можливість відправити нашу донечку на гуртки, і в музичну школу. І грошей ми відклали, навіть
незважаючи на те, що оплату комуналки і харчування практично повністю з чоловіком взяли на себе. Все ж дві зарплати і на оренду
житла не витрачатися.
А навесні сестра Артема остаточно повернулася до своєї матусі: її сімейне життя закінчилася, шлюб розпався.
– Ну як ми в двокімнатній квартирі будемо жити усі разом, уявляєте? – турбувалася мама Артема. – У моєї доньки син, ви з дочкою,
мені, виходить, на кухні жити? Давайте вже, час прийшов, беріть собі квартиру в кредит.
– Виходить, що нас знову через зовицю попросили звільнити квартиру, – згадує Ірина, – як потрібні – звуть, як не потрібні – йдіть, куди
завгодно. А нам на перший внесок не вистачало, добре, вирішили взяти в борг.
– Мені дочці треба допомогти, – постійно повторювала свекруха, – я допомагаю тому з дітей, кому в даний момент важче. Вас двоє, а
донька моя одна.
– Собі вона допомагала теж, – Ірина зараз на Ольгу Анатолівну в образі, – ну добре, ми гроші позичили, поспіхом документи зібрали.
Свекруха зраділа: швидко ми з’їхали від неї. На радощах обіцянок надавала:
– Я вашу донечку буду зі школи забирати, на гуртки водити, не хвилюйтеся. Все під контролем буде. Працюйте, кредит
свійвиплачуйтеь, для дівчинки нічого не зміниться.
Справа в тому, що дочка Ірини і Артема йде в 1-й клас. Уроки в школі будуть закінчуватися рано, а батьки працюють досить далеко від
будинку.
– Квартиру ми і брали поруч з Ольгою Анатолієвною, – пояснює Ірина, – з тим розрахунком, що дочка буде під бабусиним наглядом, так
як вона сама нам і обіцяла: привести, нагодувати, природно, у нас. На гуртки відвести, нас дочекатися з роботи.
А кілька днів тому, буквально в одному кроці від шкільного порога дочки, Ольга Анатоліївна зробила одне невелике, але суттєве
уточнення до своїх обіцянок:
– Жити зараз важко, моя донька на роботу ще ніяк не влаштується. Пенсія маленька. Та ще й у неї дитина є. Ні, я не відмовляюся
допомагати з онучкою. Але ж, якщо б ви взяли няню водити дівчинку на гуртки, ви б платили гроші їй за цю роботу? Я не прошу стільки
ж. Зроблю знижку, як-не-як рідна внучка вона мені. Але безкоштовно робити нічого не буду. Я б могла влаштуватися точно так же з
чужою дитиною і отримувала б гроші. Моя донька каже, що за кордоном – це в порядку речей. Бабусям за допомогу платять.
– Зрозуміло, – каже Ірина, – донька воду каламутить. Але суму з нас запросили серйозну, навіть з урахуванням знижки. Ми не
потягнемо і кредит, і борг, і оплату послуг бабусі-няні. І головне, дотягла до останнього. Досиділа, майже, до кінця літа, нічого раніше
нам не говорила.
Ірина з чоловіком поговорила, йому теж вся ця ситуація приємних емоцій не доставила. А потім знайшла вихід.
– Знайомство з бабусею-сусідкою, – каже вона, – у неї внук в нашу ж школу ходить, а живе вона з сином і невісткою. Ну і домовилися,
що нашу донечку вона буде приводити з школи і на гуртки відправляти. Так, ми їй будемо доплачувати, але вже зовсім інші гроші –
чисто символічно. Як цю звістку зустріла наша бабуся? Докорами і суцільним незадоволенням, що ми чужій людині готові платити, а їй
ні. А мені так і морально легше, і по грошах дешевше. Мати якісь справи з Ольгою Анатолієвною більше не хочу.
– Я розраховувала на ці гроші, – сказала синові Ольга Анатолієвна, – як ми з донькою моєю тепер жити будемо і на що?
– І попросила щомісячну надбавку до пенсії, – усміхається Ірина, – мовляв, син, мовляв повинен допомагати рідній матері у такі
непрості часи. Артем мій? Відмовив. Якщо вже переходити на грошові розрахунки з мамою, то у всьому. Вона не зобов’язана з онукою
займатися безкоштовно, ми не зобов’язані платити просто так, щоб вона з донькою собі продукти купували.
Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне, з вільних джерел.