ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

З чоловіком ми вже 2 роки живемо у шлюбі, а я з його мамою й досі не розмовляю, а все через посуд.
– Мамо, це Оля, Олю, це мама, – така фраза прозвучала з вуст мого нареченого, коли ми вперше прийшли до Тамари Павлівни в гості.
Привід був для цього серйозний: на наступний день ми збиралися подати заяву в РАЦСу. Перше знайомство пройшло просто
відмінно. Ми розмовляли, сміялися багато, міркували на тему майбутнього життя.
– У Ольги є своя квартира, – сказав мій майбутній чоловік, – однокімнатна, їй її батьки купили вже давно. Перший час ми поживемо там,
у моєї дружини, а потім продамо наш будинок в селі, Олі батьки грошей дають. Тоді і купимо двокімнатну квартиру, ну, а якщо грошей
нам не вистачить, то в кредит візьмемо. Продавати її однокімнатну квартиру ми не станемо, у нас на неї інші плани.
– Правильно ви все спланували, – схвалила Тамара Павлівна, – квартира їсти просити не буде, нехай залишиться. Підмога зате буде
гарна. Здавати ж можна в оренду, а це дуже хороші гроші у наш час.
Загалом, ніяких зайвих непорозумінь, життя мені малювалася щасливим, спокійним та райдужним. Той самий будинок в селі
чоловікові заповідав його дід, як єдиному онукові. Так що навіть до цієї власності мама чоловіка відношення мала вельми
опосередковане.

У призначений день ми з Віктором урочисто розписалися, посиділи ввечері в затишному ресторанчику вузьким колом, поруч з
найближчими людьми: батьки, найближчі родичі, по парі друзів з кожного боку.
Після весілля ми з чоловіком поїхали до моря на 10 днів, потім ще залишок відпустки провели в роз’їздах по своїх родичах, так що
вперше в мою квартиру свекруха потрапила вже десь через місяць після весілля.
– Маленька вона якась, тісно, але не велика проблема, – сказала тоді вона озирнувшись, – та й не будете ви тут жити довго. Сестра
дзвонила, начебто є покупець на будинок.
Я все це слухала, накриваючи на стіл. Чашки, блюдця, тортик, все як годиться. Попили ми чай, я відразу встала, не люблю, коли посуд
брудний, простіше відразу помити і прибрати. Мені скупчення тарілок в раковині прямо от завжди настрій псує, є у мене така примха.
– А чим це ти посуд миєш? – пролунало якесь трохи дивне запитання у мене за спиною.
– Засобом для миття посуду рідким, – я назвала марку.
– Ну і даремно, це не дуже корисно, а скоріше – навпаки. Ви це з їжею потім вживаєте. Це не правильно.
– А чому ж тоді цей посуд мити? – питаю.
– Як раніше усі робили, – каже мама Віктора, – милом господарським.
– Я запах господарського мила не люблю, – відповідаю я їй відразу, – та й яка різниця? Від нього теж користі мало.
– Ну як знаєш, – сказала сухо свекруха, – ви – молоді, ви по-своєму живете, більше нас знаєте, на наш досвід озиратися не хочете.
На тому розмова про посуд у нас з Тамарою Павлівною завершилася. Мама чоловіка приходила до нас ще не раз і не два, коли ми
жили в моїй однокімнатній квартирі. Посуд я мила при ній і більше ніяких повчань мама чоловіка на тему того не висловлювала.
Ситуація змінилася місяців через 5, коли продався будинок чоловіка, коли мені батьки грошей додали і ми, взявши у мого дядька в
борг суму, якої бракує, стали власниками двокімнатної квартири.
До того моменту ми вже знали, що 3 місяці я чекаю дитину. Мені було вже не дуже добре, та ще переїзд, не встигли як слід розкласти
речі, як мама чоловіка прийшла з цукерками і тортом: на новосілля.
– А що це ти вся бліда якась? Пройде через пару тижнів, – підбадьорила мене мама чоловіка.
А після чаювання, коли я встала з-за столу, вона знову почала говорити про те, що даремно я її не слухаю. Ось тільки тон Тамари
Павлівни дуже якось змінився:
– Ні, ти подумай собі, їй говориш, як треба все робити, а вона все по-своєму робить! Викинь всі ці миючі засоби, купи звичайного
господарського мила і тільки ним мий посуд!
І все це було сказано не порадою, а ніби мені давали команду так вчинити.
Потім я свого чоловіка запитала чи його мама завжди посуд мила господарським милом?
– Ні, – каже, – напевно останні пару років тільки, я ж з нею не жив. Коли я жив удома, у нас нормальний засіб був для миття посуду. Та
не знаю я, що на неї найшло. Просто не звертай увагу на її зауваження.
Я й про все забулася тоді ще відразу. Але мама Віктора ще не раз поверталася до цієї розмови.
Потім я було в стаціонарі, через 2 тижні повертаюся додому, а у мене на кухні біля посуду мильниця стоїть і в ній кусочок
господарського мила. Мого звичайного засобу для миття посуду немає ніде, я все обшукала. І чоловік з дивним виглядом мені
говорить: мама сказала мені мити посуд милом.
Я спустилася, зайшла в магазин на першому поверсі і купила пляшку рідкого миючого засобу для посуду, який використовувала
завжди.
Шматок того мила я викинула у відро для сміття. А ввечері прийшла свекруха:
– Вже викинула? Ну для чого ти так зробила? Мій син тут живе, мої гроші в квартиру вкладені, хоч би заради ввічливості і поваги
прислухалася б до моєї поради!
Мені не сподобалася така розмова.
– А які, – уточнюю, – ваші гроші сюди вкладено? Будинок чоловік отримав за заповітом діда. Ще одну частину дали мої батьки, а ще
одну частину ми моєму дядькові віддаємо, адже позичили у нього решту суми. Квартиру мою плануємо здавати для того, щоб легше
борг віддавати було.
– Але мій син тут живе, про нього потрібно краще піклуватися.
– Ключове слово, – кажу, – «про свою» сім’ю. Це мій дім, моя сім’я, мої правила. Хочете сюди приходити? Будьте ласкаві, поважайте
правила і господиню цього будинку.
– Виходить ти хочеш, щоб я пішла, а син мовчить і нічого тобі навіть не скаже.
Вона пішла і відтоді ми з нею не розмовляли.
І в будинок до нас Тамара Павлівна не ходила. Чоловік з коляскою урочисто спускався до під’їзду, щоб прийшла бабуся подивилася на
внучку.
Зараз свекруха до нас ходить. Відносини у нас непрості. Щиро з нею ми не розмовляємо. Тема миття посуду більше між нами не
ведеться. До речі, у нас посудомийна машина з’явилася вже тепер. І природно ми не мило господарське в неї кидаємо. Свекруха все
баччить, але мовчить. Можливо зрозуміла все і ми з нею ще станемо рідними людьми. Але чи варто мені робити перший крок, щоб
порозумітися з нею?
 Ukrainians.Today