ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

– Я так їй прямо сказала – мамо, з грошима у нас зараз зовсім не густо, нам самим не просто – розповідає 40-річна Марина. – У столиці тут все дорого, і ціни зростають ще, з роботою у нас з чоловіком останнім часом незрозуміло що відбувається, сама бачиш. І кредит ще не виплачений, і діти малі. А тепер ще й ти до нас переїхала! Ні, ми тобі раді, звичайно, і все таке, але витрати зросли. Давай теж бери
участь в сімейному бюджеті. Вкладай, кажу, хоча б частину своєї пенсії в загальний котел, в наш спільний сімейний бюджет. А вона образилася. Останнє у мене забираєте, каже. Ні, ну як?
Свою маму, Оксану Олександрівну, Марина забрала до себе пів року тому з невеликого села. Мамі начебто не так багато років, близько сімдесяти, але здоров’я у неї останнім часом вже не те, і стало ясно, що жити одна вона вже не може.
– Забрали після того, як її мали покласти в стаціонар, серед білого дня, – розповідає Марина. – Вона давно просилася вже до нас, самотньо їй там одній було, але ми все якось тягнули, доглядальницю їй там найняли. Ну як доглядальницю, скоріше, помічницю по
господарству і подругу. Мама ще сама на ногах. Жінка приходила, прибирати допомагала, готувати, щось на городі допомагала. А потім занедужала, мама одна пішла гуляти і ось, будь ласка, добре, що перехожі хоч їй допомогли.

Будинок в селі дочка пропонувала продати, але Оксана Олександрівна позбутися єдиної власності принципово не захотіла. Будинок здавала в оренду за якісь копійки, швидко зібрала у валізу найнеобхідніше і переїхала в трикімнатну квартиру до своєї доньки Марини у місто.
– Не встигли заговорити про переїзд з матір’ю, – усміхається Марина. – Тут же всі справи вирішила і зібралася їхати до нас. Боялася, щоб ми не передумали.
Чесно кажучи, Марина відкладала момент переїзду мами як могла, розуміючи, що в спільному проживанні просто їм не буде, будуть суцільні непорозуміння і складності. Мама – людина літня, зі своїми звичками та вимогами. Сама собі господиня, звикла жити одна, ні на кого не озираючись. Все повинно бути по її. А у Марини досить велика сім’я, чоловік і дві дочки. Живуть вони середньо, працюють,
виплачують кредит за свою трикімнатну квартиру, платити залишилося ще пару років.
Чоловік Марини до перспективи переїзду тещі поставився без захвату, але й особливо не заперечував, розумів, що виходу немає. Настійно порадив тільки вмовляти маму до продажу будинку, з тим, щоб, коли чоловік і жінка виплатять кредит за свою трикімнатну
квартиру, взяти кредит на квартиру для мами Марини і відселити її в окреме житло. Гроші від продажу маминого житла планували використати як початковий внесок.
А пару років поки, так і бути, чоловік погодився бачити тещу поруч.
Дівчата, дочки Марини, виказали своє невдоволення, звичайно, в основному через кімнати – довелося їм з’їхатися в одну. Але Марина швидко навела порядок і вмовила їх жити разом. Другу кімнату в квартирі зайняли подружжя, в третій розташувалася мама.
Маму прикріпили до столичної поліклініці, записали до фахівців, почали робити необхідні огляди. На деякі консультації стареньку возили платно, щоб не втрачати час.
І в бюджеті сім’ї за цей час відбулися деякі зміни. Марина кілька тижнів просиділа без роботи, бо підприємцям і фірмам працювати не дозволялося, вийшла на роботу тільки недавно. Чоловік її Андрій теж кілька разів отримав лише частину своєї зарплати через
дистанційну роботу. І, судячи з усього, таку він і буде отримувати надалі. Ні, вони наче мають що їсти, і на кредит і необхідне їм вистачає. Але все ж зниження доходів і майже одночасне збільшення сім’ї на одну людину виявилося відчутно.
– Маму довелося одягнути, взути! – розповідає Марина. – Приїхала в якихось лахмітті, як сирітка. Штани їй купили, темні, світлі, пару кофт, блузочку на літо, взуття. Загалом, практично гардероб! На фахівців витратилися, на ліки. Мама любить сир хороший, а він зараз
ой який небюджетний. Чаї п’є постійно – то з шинкою бутерброд, то з сиром. Тут парфуми у мене побачила – ой, а можна мені? Ну не скажеш, що не можна. Минулого тижня подивилася, а він майже скінчився. Новий треба купувати. Світло, вода теж – мама ж постійно вдома. Рахунки приходять такі, що ой.
При цьому вкладатися в бюджет мама, мабуть, не планувала абсолютно. Пенсія у неї невелика зовсім. Проте, вважає дочка, якусь частину мама цілком могла б вкладати в загальний котел, чому б і ні?
А мама образилася. Вона їхала до дочки, розраховувала жити на повному утриманні і пенсію відкладати на «всяке може статися». У всіх старі батьки, ображено вимовляє дочки мама, так і живуть – «все, що моє – моє, а що твоє, то наше». Для цього ж і ростили дітей, свого часу у всьому собі відмовляли, щоб не відмовляти в старості. А старенька зараз ходить ображена, навіть розмовляти не хоче, не очікувала, що донька буде просити у неї гроші.

 Ukrainians.Today 
Фото ілюстративне, з вільних джерел.