По дорозі до Марини ми з чоловіком вирішили зайти в магазин: не йти ж з порожніми руками в гості. Але всі продукти, які ми купили, подруга старанно прибрала в холодильник, а нас пригостила вчорашнім с
В суботу я з чоловіком ходила в гості до своєї давньої подруги. Марину я знаю ще зі школи, тому навіть припустити не могла, що все
саме так повернеться.
В школі ми з Мариною були з нею не розлий вода: списували один у одного на контрольних, робили разом проєкти, розповідали одна
одній свої таємниці, ділилися мріями. Я була впевнена, що наша дружби навіки!
Після закінчення школи Марина відразу ж вирушила в інше місто – на навчання. У моїх же батьків не було стільки грошей і я поступила
на заочне навчання в інститут місцевого райцентру. Так пройшло кілька років, я провчилася, вийшла заміж і вже чекала дитину.
Раптом, в один день мені подзвонила Марина. Я була дуже рада її чути. Шкільна подруга сказала, що дуже хоче побачитися зі мною і
покликала нас з чоловіком до себе в гості.
По дорозі до Марини ми з чоловіком вирішили зайти в магазин: не йти ж з порожніми руками до подруги дитинства, з якою ми так довго
не бачилися. Подзвонила відразу Марині дізнатися, чи потрібно щось ще до столу. І такого почути я не очікувала: мені в телефонну
слухавку видали такий список продуктів, ніби вона збиралася годувати ціле весілля.
Відмовляти було вже якось ніяково, тим більше, хто зна, може вона готує для нас величезний стіл. У підсумку вийшли ми з чоловіком з
магазину з величезними пакетами їжі і без солідної суми в гаманці. Ми не скупилися, купували тільки найкращі продукти.
Зайшовши до неї додому я була ошелешена – всюди бардак, нерозібрані сумки, бруд і залишки їжі на підлозі. Ну, думаю, тільки
приїхали, не встигли прибрати. Коли ми принесли на кухню пакети з їжею, Марина всі продукти, які ми купили, старанно прибрала в
холодильник, а нас пригостила вчорашнім супом.
А дорогий сир, ковбасу і фрукти, які ми принесли з собою, вона навіть не думала викладати на стіл. В кінці зробила ще чай з
печивом. Трохи поговорили, і нам тактовно дали зрозуміти, що пора і честь знати. І ми з чоловіком з великим неприємним осадом
подалися додому.
Тепер, незважаючи на те, що живемо ми з нею в одному кварталі, бачимося ми рідко, та й не дуже після такого теплого прийому і
хочеться. Розповіла я про цю ситуацію колезі, на що вона мені відповіла, що є такий тип людей, як Марина, і не варто було мені вестися
на все це, а обмежитися солодким подарунком для дітей.
Так, зараз я це розумію, але тепер уже нічого не поробиш. Більше в такі гості мені чомусь ходити не хочеться.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
