Поїхав я на два місяці за кордон на роботу – Надія слухавку не бере, сама не дзвонить. Я приїжджаю – немає її. Сусідка мені розповіла, що приїхала дружина моя, Марина, з дитиною на руках. Паспортом з
В сім’ї нас четверо дітей. Ми з братом і дві молодші сестри. Нашого батька рано не стало, тому на нас з братом рано ліг тягар
піклування про маму і сестер. Закінчивши школу я був зобов’язаний взяти на себе утримання нашого численного сімейства, тому
відразу пішов на роботу.
Я заздрив старшому братові – він одружився наперекір матері і відвіз дружину подалі від нашої сімейки. Справа в тому, що і мама, і
сестри щиро вважали, що ми з братом маємо їх забезпечувати. Навчені втратою одного годувальника, сестрички робили все можливе,
щоб я бува теж не одружився.
Моя мама ніколи не працювала, всі гроші в родину приносив батько, а вона вважала, що справа жінки – народжувати дітей. А
забезпечувати потомство повинні чоловіки – спочатку чоловік, потім син.
Марина якось заміж збиралася, так мати почала викуп з нареченого трясти. Той образився, про придане запитав. Образилася вже
мати. Загалом, не вийшла сестра заміж. Як на мене, її наречений багато не втратив, адже готувати сестра не вміє, прибирати не хоче,
тільки одне на умі – сидіти і нігті малювати.
Все це мені набридло настільки, що я зібрався і поїхав на заробітки. Втрачати мені було нічого: жив я з матір’ю в кімнаті, у другій –
сестри. На знімання мене не пускали – нічого гроші витрачати.
Додому я вирішив не повертатися. Подзвонив матері, повідомив рішення своє. Пообіцяв до 20-річчя молодшої сестрички гроші
висилати. А потім – звиняйте, у мене своє життя.
Я зустрів хорошу дівчину, зробив їй пропозицію, але попросив почекати з весіллям, щоб я міг грошей трохи підзбирати. Надія
зрозуміла про мої зобов’язання, пообіцяла почекати з дитиною і весіллям. Тим більше, всього пів року до 20-річчя сестри залишалося.
Поїхав я на два місяці на роботу – Надія слухавку не бере, сама не дзвонить. Я приїжджаю – немає її. Сусідка по блоку розповіла, що
приїхала дружина моя, Марина, з дитиною на руках. Паспортом з прізвищем махала, говорила що сім’ю рятувати приїхала. Дівчина
моя вуха розвісила, сестрі повірила, речі зібрала і пішла.
Три роки я не їхав в село, а нещодавно вирішив відвідати маму і сестер. Вони, до речі, вже встигли і заміж вийти, і розлучитися. В обох є
по дитині і тепер, на їхню думку, я зобов’язаний ще й дітей їхніх годувати.
Надію я знайшов, все пояснив, відразу в РАЦС заяву подали. Як і обіцяв, ні мамі, ні сестрам я більше не допомагаю, тому мені вдалося
наскладати певну суму. Ось збираємося брати квартиру в кредит, ми з дружиною хочемо тихого сімейного щастя. Як там мамине
«жіноче царство» без мене – мені все одно. Я хочу своїх дітей забезпечувати, а не племінників.
Може я і не правий, не знаю (принаймі мама і сестри так вважають), але мені здається, що я не зобов’язаний утримувати їх все життя.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
