Прощальний лист Габріеля Гарсіа Маркеса – про найцінніше в житті
Колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч. Автор відомого роману «Сто років самотності».
Якби…
“Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я звичайна лялька, і подарував мені трохи життя, імовірно, я не сказав би всього, що думаю; я б більше думав про те, що говорю.
Я б цінував речі не за вартість, а за значення”
Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима – це втрата шістдесяти секунд світла.
Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, я б слухав, коли інші говорять.
І як би я насолоджувався шоколадним морозивом!
Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу.
Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я закував би свою ненависть в лід і чекав, коли з’явиться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетті, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їхніх шипів і відчути яскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток.
Боже мій, якби у мене було трохи життя… Я не пропустив би дня, щоб не говорити улюбленим людям, що я їх люблю.
Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я б жив в любові з любов’ю.
Я б довів людям, наскільки вони не праві, думаючи, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!
Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати.
Людей похилого віку я б навчив тому, що смерть приходить не від старості, а від забуття
Я ж теж багато чому навчився у вас, люди.
Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнє щастя чекає його на спуску.
Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди.
Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу зверху вниз лише для того, щоб допомогти їй встати на ноги.
Я так багато чому навчився від вас, але, по правді кажучи, від всього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду…”
