«На що ти розраховуєш, те і знайдеш» ©

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Авторизація

Авторизуйтеся

Прощальний лист Габріеля Гарсіа Маркеса – про найцінніше в житті

Письменник Габріель Гарсіа Маркес був хворий на рак. Відчуваючи наближення смерті, він написав прощального листа. У ньому Маркес говорить про те, чого зробити не встиг і що було дійсно цінним в його житті. Прочитайте, адже у цієї людини є чому повчитися.

Колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч. Автор відомого роману «Сто років самотності».

Якби…
“Якби Господь Бог на секунду забув про те, що я звичайна лялька, і подарував мені трохи життя, імовірно, я не сказав би всього, що думаю; я б більше думав про те, що говорю.

Я б цінував речі не за вартість, а за значення”
Я б спав менше, мріяв більше, усвідомлюючи, що кожна хвилина із закритими очима – це втрата шістдесяти секунд світла.
Я б ходив, коли інші від цього утримуються, я б прокидався, коли інші сплять, я б слухав, коли інші говорять.

І як би я насолоджувався шоколадним морозивом!

Якби Господь дав мені трохи життя, я б одягався просто, піднімався з першим променем сонця, оголюючи не тільки тіло, а й душу.

Боже мій, якби у мене було ще трохи часу, я закував би свою ненависть в лід і чекав, коли з’явиться сонце. Я малював би при зірках, як Ван Гог, мріяв, читаючи вірші Бенедетті, і пісня Серра була б моєю місячною серенадою. Я омивав би троянди своїми сльозами, щоб скуштувати біль від їхніх шипів і відчути яскраво-червоний поцілунок їхніх пелюсток.

Боже мій, якби у мене було трохи життя… Я не пропустив би дня, щоб не говорити улюбленим людям, що я їх люблю.
Я б переконував кожну жінку і кожного чоловіка, що люблю їх, я б жив в любові з любов’ю.

Я б довів людям, наскільки вони не праві, думаючи, що коли вони старіють, то перестають любити: навпаки, вони старіють тому, що перестають любити!

Дитині я дав би крила і сам навчив би її літати.

Людей похилого віку я б навчив тому, що смерть приходить не від старості, а від забуття
Я ж теж багато чому навчився у вас, люди.

Я дізнався, що кожен хоче жити на вершині гори, не здогадуючись, що справжнє щастя чекає його на спуску.

Я зрозумів, що, коли новонароджений вперше хапає батьківський палець крихітним кулачком, він хапає його назавжди.

Я зрозумів, що людина має право поглянути на іншу зверху вниз лише для того, щоб допомогти їй встати на ноги.

Я так багато чому навчився від вас, але, по правді кажучи, від всього цього небагато користі, тому що, набивши цим скриню, я йду…”

Джерело

ВСЕ БУДЕ ЛЮКС
Коментарі (0)
Авторизація
Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі