Рік тому не стало мого батька. У нього за життя було два шлюби і дві доньки від кожного з них. Тобто у мене є сестра. Я її вважаю напіврідною.
Так от півроку тому ми вступили в спадщину. Тобто отримали те, що залишив після себе нам батько.
Скажу одразу, він у нас був міцним і здоровим чоловіком. Прожив цікаве і досить довге життя. Догляду він ніколи не потребував, томи ми з сестрою не були обтяжені цим.
Все, що було у батька – він розділив між нами двома у рівних частках. Тобто кожна з нас отримала по двокімнатній квартирі і по автомобілю, до того ж ми в рівній мірі володіли і будинком у якому жив батько.
Все б нічого, якби моя сестра не вирішила, що цей будинок повністю належить їй. Вона переїхала туди жити навіть не порадившись зі мною. Придумала собі, що вона молодша, а від так має більші права. Смішно, правда ж.
Ми з нею особливо ніколи не товаришували. Я жила з своєю мамою, а вона із своєю. До батька частіше навідувалася я, а вона кілька разів на рік. З самого дитинства її матір налаштовувала її проти мене. Таке враження у мене складалося, що я або не повн0цінна.
Тому про якусь дружбу між нами, двама рідними сестрами і мови бути не могло. Хоча, якби вона була більш приязнішою, я б точно її прийняла. Адже як не як, я ніколи її не сахалася, а навпаки – любила.
Але суть не в тому. Я вважаю, що якщо хтось і має більші права – то це однозначно я. Адже мої батьки розлучилися, коли мені ледве виповнилося 4 роки, а у сестри завжди була батьківська любов, яку я ніколи толком і не бачила. Адже її мати прожила з нашим батьком біля 12 років.
Тому я попередила сестру, що ми в рівній мірі маємо права на батьківський будинок. І є два варіанти: розділити його навпіл і встановити огородження і окремі входи, або продати і виручені гроші розділити між нами у однакових частинах. Хай думає і приймає рішення. Піддаватися і уступати їй – я точно не буду.
