Син вирішив розлучитися – ну що ж, це його справа. Але він залишив колишню дружину і дитину жити в моїй квартирі. Невістці йти нікуди, і він не може їх вигнати на вулицю. Але ця квартира – моя, а неві
– Вже пів року пройшло, як син з невісткою розлучилися! – розповідає 56-річна Галина Іванівна. – Олексій квартиру зняв, Віра з онуком
все ще залишається в моїй квартирі. Я синові вже сто разів сказала – вирішуй що-небудь з цим! Добре, що розуму вистачило не прописувати їх там, нехай з’їжджають.
Я знаю, що їй нікуди йти, але що мені робити – віддати свою квартиру чужій людині?! Син взагалі вмив руки – якщо вони, каже, тобі
заважають, виганяй їх сама, це твоя квартира, ти там господиня, не я.
Віра і Олексій одружилися зовсім юними, зрозуміло, через величезне кохання. Галина Іванівна спочатку, чесно кажучи, напружилася,
почувши про рішення дев’ятнадцятирічного сина одружитися. А потім вирішила – так навіть краще.
Тим більше Віра зовсім непоганий варіант – спокійна, домашня, гарна дівчина. А в разі чого – розлучитися тепер не проблема.
Свекруха відселила молодих в порожню квартиру, що залишилася після бабусі, допомогла їм справити весілля, і Віра з захватом взялася до виконання своїх сімейних обов’язків.
Свати, видавши дочку заміж, здається, зітхнули з полегшенням: у них там в двокімнатній квартирі і без неї проживає п’ятеро осіб. Ні,
родина не погана, тільки ось небагата. Тому напевно десь в глибині душі раділи за щасливе заміжжя доньки – адже без Віри в будинку стало відчутно більше місця.
– І зовсім не рано! – говорила бабуся Віри. – Дев’ятнадцять років – цілком нормально. Я в дев’ятнадцять уже мамою була.
З дитиною Віра з Олексієм не поспішали. Сім років жили для себе – і треба сказати, душа в душу. Були впевнені, що проживуть довгодовго і разом постаріють.
Довчилися, трохи встали на ноги, попрацювали. Дитина народилася, коли Вірі було двадцять шість – і молода жінка з головою
поринула в материнство. Чоловік працював, Віра вела господарство і виховувала сина. І, здається, трохи перестаралася.
Чоловік став якось віддалятися, спочатку непомітно, а потім все більш явно. І в один прекрасний день заявив – їх шлюб, мабуть, був
помилкою. Не треба було одружитися, правильно всі говорили – рано. Загалом, любові до Віри Олексій абсолютно не відчуває. Ні,
ніяких інших жінок у нього немає. І що далі робити і як жити, він не знає. Дитину шкода. Але очевидне треба визнати – з Вірою він більше жити не хоче.
По-хорошому, після таких слів треба збирати валізу і йти, але йти Вірі нікуди. Повернутися до рідних, звичайно можна, потісняться, не
проженуть. Але це ж не життя, як оселедці в бочці. Дитині півтора року, до садка далеко, та й як він піде в садок, ще невідомо. Як
виходити з декрету, шукати житло, няню, влаштовувати дитину?
В результаті з квартири з’їхав Олексій, Віра з дитиною, як і раніше живуть у свекрухи. Раз в тиждень Олексій приходить до сина,
привозить продукти, дає трохи грошей. Він же оплачує квартплату, воду і світло по лічильниках.
– Ні, ну я все розумію, пішов по-чоловічому, все їй залишив! – усміхається Галина Іванівна. – Тільки ось одна деталь – залишив не
своє! Мені заявив – тобі якщо шкода квартири, ти і виганяй.
Олексій, мабуть, чекає, що Віра збере речі і піде сама. А вона не йде.
– Ну нехай вона поки поживе! – каже він матері. – Хоча б до трьох років.
Але Галина Іванівна упевнена, що так буде ще гірше. Розійшлися – значить, все, до побачення. У три роки теж буде не менше проблем,
ніж зараз. Зарплата у Віри невеличка, в саду почнуться лікарняні, знімати квартиру і оплачувати няню буде важко, а йти буде так само
нікуди. Почнуться розмови і прохання залишити їх тут до школи, а чому не можна, адже раніше було можна.
От і будь тут мудрою! Як в цій ситуації правильно поступити?
Фото ілюстративне – kazanrst.
