«Слизькі вулиці - це наш клопіт»: думка волинського редактора стосовно розчищання тротуарів узимку
«Звичайно, що після одіозної рекомендації вже біглого Прем’єр-міністра України Миколи Азарова брати в руки лопати і копати грядки, де можна виростити капусту і в результаті значно покращити рівень власного харчування, щось говорити на тему особистої участі в вирішенні тих чи інших громадських проблем непросто. Бо навіщо тоді платити податки, якщо в результаті за все доводиться розплачуватися з власної кишені?» - пише редактор Волинської газети Володимир Данилюк.
«І так – куди не кинь. Гарантується одне, на практиці – зовсім інше. Тож і снігове випробування, яке спочатку в грудні, а тепер і в січні випало в вигляді не таких уже і рясних снігових опадів на волинські міста і села, знову поставило питання руба: для чого громадяни утримують на своїх плечах цілу армію дорожних і комунальних служб, якщо тротуарами, вулицями і дорогами зазвичай ні пройти, ні проїхати?
Щоб спробувати знайти відповідь, проблему слід розділити хоча б навпіл. Отже, основні транспортні комунікації – це справді прерогатива відповідних служб, які повинні забезпечуватися технікою, паливо-мастильними матеріалами та мати в своїх штатах достатню кількість фахівців. Але скільки б у нас не змінювали міністрів або голів, картина залишається незмінною: як тільки перший сніг, так усе довкола завмирає. Раптом виявляється, що піщано-соляної суміші достатньо не заготовили. Що тракторів і грейдерів обмаль. Що солярка для них у дефіциті. Або що водії та інші працівники розрахувалися через мізерні зарплати…
Місцева влада одразу починає кивати на столицю (мовляв, фінансування обрізали). У центрі насуплюють брови і гнівно махають вказівним пальчиком («на місцях» буцім-то саботують виконання елементарних повноважень). І доки одні й другі шукають винних, весна перемагає, і проблема зникає сама собою разом із останнім снігом… І – всі замовкають до наступного похолодання, коли небо знову закидає землю потоками снігу та скує шаром льоду…
Це триватиме доти, доки країна залишатиметься бідною та залежною від західних чи східних донорів. І коли люди не навчаться обирати владу не за красиві слова, а внаслідок аналізу конкретних справ.
Другий бік цієї медалі – безпосередня участь самих громадян у прибиранні території біля своїх осель та офісів. У тій же ж Німеччині вже давно стало правилом, що ця зона відповідальності – за самими людьми. Не буде почищений від снігу тротуар біля хати якогось бюргера, його оштрафують…
Тому, як не крути, а слизькі вулиці – це наш клопіт, шановні волиняни. Бо нам тут ходити і їздити…» - резюмує Володимир Данилюк.
