Сльози як ознака сили
Найголовніша правда про людей, які плачуть над фільмами (якщо тільки ви не вагітна з гормональними перепадами), – це те, що вони вміють співчувати. А це дійсно особливий вид людей, які вміють співчувати. Адже як багато сьогодні справжніх нарцисів і соціопатів, яким взагалі чуже співпереживання. Вони ніколи не ставлять себе на місце інших і від цього нікому не живеться краще. Вони не вміють відчувати те, що відчувають інші й навіть не хочуть, і не намагаються це робити. І насправді, переживання про почуття іншого вимагає сили і дуже багато.
З деякими людьми життя обходиться дуже жорстоко і якщо ви можете поставити себе на місце іншої людини, відчути той біль, який вона відчуває, це багато що говорить про вас. Значить, ви досить сильні, щоб витримати цей біль. Ви досить сильні, щоб бути сильними для інших. Ви сильні настільки, що ви розумієте, що відбувається з людиною і що вона відчуває.
Вміти переживати за іншу людину – це не слабкість, навіть, якщо мова йде про вигаданого героя кінофільму. Це показує, що у вас є серце і що це серце може розірватися від чужого болю. Хоч до кінця фільму серце вже приходить в норму. І таке швидке зцілення теж говорить про дещо: що ви достатньо сильні, щоб знову встати і піти, і що ви достатньо розумні, щоб відрізнити казку від реальності. Звичайно, часто ми плачемо тому, що герой фільму потрапив в таку саму ситуацію, в якій опинилися ви – це сльози хворобливих спогадів. І це теж сила: знову зіткнутися з тим, що заподіяло біль в минулому.
Іноді, люди плачуть, коли їх переповнюють емоції від геніальності фільму. І це роблять не пафосні люди. Це називається синдром Стендаля в його розвинених формах, коли твір мистецтва настільки душевний, що у вас виявляються не тільки емоційні, але і фізичні симптоми. Люди, які дуже сприйнятливі до того, як кіно їх ловить за душу, зазвичай, дивляться дуже хороші фільми, слухають хорошу музику, читають хороші книги. І це теж сила – попри те, що сьогодні відбувається з суспільством.
