“Спускаюсь, виходжу у двір, на лавці сидять двоє – він і вона. Їм обом приблизно 80+. – Ты ж мне всю жизнь говорила, что мы будем жить при коммунизме! И что?…”
Спускаюсь, виходжу у двір, на лавці сидять двоє – він і вона. Їм обом приблизно 80+.
– Ты ж мне всю жизнь говорила, что мы будем жить при коммунизме! И что?
– Когда это я тебе такое говорила? Я не говорила!
– Так ты меня обманула, получается? И где он, этот твой коммунизм?
– Та где, где? Там же, где и коммунисты!
Я раптом згадую, що забула пакунок і вертаюсь додому. Потім знову спускаюсь, виходжу у двір. Розмова триває:
– Так шо, где твои эти коммунисты? – не вгамовується старий.
– Та пошлі оні на*уй, єті коммуністи! – беземоційно, дивлячись крізь простір вицвілими очима, спокійно відповідає стара.
Я думала, такі діалоги тільки у фейсбучних дописах бувають.
