ВСЕ БУДЕ ЛЮКС

Павло ріс в родині успішного фермера Степана Васильовича. Він був чоловік пробивний і впливовий. В свій час був головою колгоспу,
а потім, коли все розвалювалося, зміг врятувати господарство і стати його власником.
Масштаби господарства були чималими: корови, кози, птахофабрика, а також багато гектарів з посівними. Павло був у нього єдиним
сином, то ж батько щиро сподівався, що син підросте і продовжить його справу.
Коли Павло закінчив школу, постало питання: що робити далі? Батько звичайно почав наполягати на своєму баченні майбутнього для
сина:
– Я вже тобі місце вибив в аграрному вищому навчальному закладі. Підеш по моїх стопах. Станеш хорошим фахівцем. Візьмуть без
іспитів навіть. Але вчитися ти повинен!
Батько був дуже владний: його багато знали в місті. Але Павло сказав:
– Тату, я хочу в морехідку, на капітана! Я не хочу бути фермером! Мене тягне на моря!
Батько і слухати сина не хотів:
– Ти зобов’язаний продовжити мою справу! Там і на моря будеш їздити відпочивати!

Довелося піти Палові по волі батька в аграрний ВНЗ. Навчався з великим небажанням, заняття частково прогулював, бо продовжував
мріяти про море.
Павло став жити в місті і свободи стало набагато більше. З батьком вже бачилися рідко, так як Степан Васильович любив жити біля
своїх угідь. Павло же замість конспектів по сільському господарству вивчав морські та супутні науки.
Настало літо і Павло наважився на хитрий хід. Йому вдалося забрати документи з цього інституту і подати в морську академію. Батько
не знав про це цілий рік – він був упевнений в тому, що син освоює фермерські справи на аграрному факультеті.
Так і було б, якби Павло не втратив телефон з усіма номерами. З батьком він розмовляв раз в три дні, а тут пройшло три дні і дзвінків
немає. Поїхав батько його шукати відразу в інститут і дізнався, що він вже рік як тут не вчиться…
Поїхав на квартиру, яку знімав для сина. Вони поговорили.
– Тату! Дозволь мені самому зробити вибір! Я сам поступив, без твоєї допомоги і вчуся вже успішно!
– Та як ти посмів не послухатися батька? Я ж все життя старався заради тебе…
На тому і розійшлися. Але, до слова, батько, незважаючи на рішення сина продовжував фінансувати його життя і оплачувати житло.
Хлопець вже навіть зрадів: батько все зрозумів. Але це тривало недовго.
Минуло два місяці – з батьком він не спілкувався і нових грошових надходжень на картку не було. Потім прийшов господар квартири і
сказав щоб Павло збирав речі: наступний місяць не був оплачений.
Спробував гуртожиток попросити – не вийшло. Кілька місяців жив у друзів, навчався, влаштувався на нічну роботу, через це його
успішність в навчанні різко знизилася. Викладачі в морехідці були старого гарту і дуже строгі.
Через два місяці такого життя Павло не витримав. Довелося їхати в рідну домівку. Батько його зустрів добре:
– Повернувся, самостійний ти наш! Знай, ти без батька нічого не зможеш. Будеш тепер працювати. Пастухом! Корів пасти!
Пас корів він недовго. Нахлинула в один прекрасний день на нього така образа. Заробивши у батька трохи грошей, зібравши речі він
вирішив їхати на південь, до моря. Хоч матросом, хоч на кухні картоплю чистити. Хоч ким, але подалі від цих корів і батька.
На прощання він сказав:
– Прощай! Не батько ти мені більше! Знати тебе не хочу! Все життя мені зіпсував.
Батько його не став утримувати. Відносин у них вже не було з сином ніяких. Поїхав Павло до найближчого морського порту… Так, його
міцне сільське здоров’я дозволило йому влаштуватися на рибальський корабель матросом.
За два роки йому вдалося заробити досить пристойну суму, якої б вистачило і на оплату академії і на життя.
Вирішив він батька провідати, два роки не бачив і не чув. Прокинулися в ньому почуття сина. Приїжджає в рідне село, заходить в
контору… А там дядько сидить на батьківському місці.
– Де батько? Мені дуже потрібно….
– Прощення попросити? Зліг батько через місяць після того як ти поїхав… не витримав… Тепер уже не повернути батька… Він уже
кілька років хворів, але приховував, а ти нічого не помічав… все хотів тебе підняти… Він біля діда нашого, сподіваюся, ти пам’ятаєш де…
йди попрощайся…
Мораль: Шануй своїх батьків якими б вони не були, бо може бути пізно…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Джерело